Історія



Запрошуємо до нашої громади!

Дунаєвецка міська об’єднана територіальна громада є однією з найбільших об’єднаних громад в Україн, що включає 50 сіл та місто Дунаївці.

Дунаївці – місто районного підпорядкування, розташоване на річці Тернава, лівій притоці Дністра, за 68 км від обласного центру і 22 км від залізничної станції Дунаївці. Його територія складає 12,84 кв. км, населення – 16,4 тис. чоловік, площа забудованих земель - 215 га, загальна площа всіх зелених масивів і насаджень у межах міста - 48,3 га, протяжність вулиць, проїздів, набережних – 93,8 км. На території міста розташовані ВАТ «Тканини Поділля», ВАТ «РМЗ», ТДВ «Дунаєвецький маслозавод», ЗАТ «Дунаєвецька меблева фабрика», Дунаєвецька фiлiя ПАТ «Хмельницькгаз», Дуаєвецький район електричних мереж ПАТ «Хмельницькобленерго» тощо. У місті також знаходиться Центральна районна лікарня з поліклінікою, комунальний заклад Дунаєвецької міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги», Дунаєвецький міський культурно-мистецький просвітницький центр, міська бібліотека, Дунаєвецька філія Балинсьького ВПУ №36, 5 дошкільних закладів, 3 загальноосвітні школи І-ІІІ ст. та НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія», комунальні заклади Дунаєвецької міської ради «Будинок творчості школяра», «Станція юних натуралістів», «Станція юних туристів», «Дунаєвецька дитяча школа мистецтв», комунальні установи дунаєвецької міської ради «Дунаєвецький міський центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх», «Дунаєвецька дитячо-юнацька спортивна школа», «Територіальний центр соціального обслуговування», «Міський центр соціальної реабілітації дітей інвалідів «Ластівка». Для підтримання належного порядку у громаді діють чотири комунальні підприємства: «ЖЕО», «Міськводоканал», «Тепломережа», «Благоустрій Дунаєвеччини».

Мирно співіснують 9 зареєстрованих релігійних громад:

  • Українська православна церква Київського патріархату Церква «Різдва Христового»;
  • Українська православна церква московського патріархату «Почаївської божої матері»;
  • Українська православна церква московського патріархату Церква «Святого Михайла»;
  • Українська греко-католицька церква «Вознесення Господнього»;
  • Римо-католицька церква (релігійна громада (парафія) Божого милосердя;
  • Реформатська церква, Релігійна організація «Релігійна громада (парафія) Святого Архангела Михаїла Кам’янець-Подільської дієцезії римо-католицької церкви»;
  • Церква Євангельських Християн-баптистів "Віфлеєм" Всеукраїнського союзу об'єднань Євангельських Християн-баптистів;
  • Християнська місія «Давид» об’єднаної церкви Християн Віри Євангельскої;
  • Церква Євангельських Християн-баптистів «Дім Євангелія».

 

Торгівля є однією з пріоритетних галузей економіки – у місті працює 2 ринки. Через місто пролягає туристична траса Київ – Хмельницький – Кишинів. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №878 місто включено до списку історичних населених пунктів України. 1995 року Дунаївці увійшли до складу Асоціації міст Хмельниччини, а 1999 року - до складу Асоціації міст України, в 2016 році – підтвердили членство у Всеукраїнській асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України», вступили до асоціації об’єднаних громад Хмельницької області, вступили до Асоціації об’єднаних територіальних громад.

16 жовтня 2005 року в місті перебувала делегація із польського міста Турек у складі віцестарости Турекського повіту Кшиштофа Колєнди, заступника бургомістра м.Турек Мирослава Менькарськи та представника Господарського дому м.Турек Вєслава Мєлчарека. Ініціатором проведення такої акції виступила пані Ірена Буда, яка навчала наших дітей польської мови, що сприяло налагодженню співпраці та взаєморозуміння між жителями територіальної громади міст Дунаївці та Турека. Під час візиту було підписано договір про співпрацю між містами Дунаївці та Турек у галузі культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, місцевого самоврядування та господарської діяльності.

15 червня 2006 року з відповідним візитом до Туреку відбула делегація дунаєвчан у складі міського голови Небельського С.Б, секретаря міської ради Панасевич Г.І, депутата міської ради, керівника Дунаєвецької філії КБ “Приватбанк” Баранюка В.О, учасників художньої самодіяльності району, митців та підприємців. Делегація прийняла участь у святкуванні 665-річчя міста Турек. У ході святкування відбулась офіційна зустріч на рівні міст чотирьох держав - окрім дунаєвчан на святкуванні були присутні керівники міст і гості з Німецького міста Вісмур та міста Турклей (Туреччина), з якими Турек теж має дружні відносини. Розуміючи необхідність діалогу, а також запозичення знань та досвіду нашого сусіда, українське місто Дунаївці спільно із польським містом Турек у рамках партнерського співробітництва міст спільно реалізовують навчально-пізнавальний проект під назвою «Шлях до демократії. Зустріч чотирьох народів».

Такі заходи у рамках проекту відбулися і у ході зустрічі з 16 по 19 червня 2006 року. Місто-побратим Турек також запросило до участі делегації з Німеччини та Туреччини, тож це була прекрасна нагода обміну досвідом на міжнародному рівні, а можливо й започаткування нових напрямків співробітництва. Наш принцип – щоб цей проект був формою міжнародного діалогу. «Шлях до демократії. Зустріч чотирьох народів» - це проект, який особливо наголошує на розвитку співробітництва - партнерського, економічного та культурного на найважливішому рівні - рівні порозуміння між мешканцями міст. 2003 року відзначалось 600-річчя від дня заснування Дунаївців. День міста – друга неділя вересня.

10.05.2010 року була підписана Декларація про співпрацю між містами Дунаївці та Брандіс над Лабем – Стара Болеслав (Чехія).

18 вересня 2016 Дунаївці та Брандіс над Лабем – Стара Болеслав уклали Рамкову угоду про співпрацю та організацію взаємовідносин. Згідно цієї Угоди сторони сприяють взаємному розвитку економічних відносин, надають підтримку підприємницьким та не урядовим організаціям в об’єднанні зусиль для партнерської участі в спільних проектах, сприяють взаємній співпраці у сфері захисту навколишнього природнього середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, збереження екологічної безпеки та енергозбереження, встановленя та налагодження зв’язків між закладами освіти, охорони здоров’я, туризмом.

 

Історична довідка про заснування міста Дунаївці

Територія сучасного міста була заселена ще в ІІІ тисячолітті до н.е., про що свідчать виявлені в його околицях залишки поселення трипільської культури. Вперше Дунаївці згадуються в історичних документах в реєстрі димів за 1403 рік. Вони були досить великим селом, яке складалось з трьох частин і мало 72 дими. Населення переважно займалось землеробством. З XVI ст. набуло розвитку й ремісниче виробництво. Тоді власниками Дунаєвець були подільські магнати Гербурти. 1577 року Дунаївці разом з Шатавою та Калюсом перейшли у власність Єлизавети Гербуртівни, у заміжжі Лянцкорунської. Коли у 1592 році її чоловік Станіслав Лянцкорунський (каштелян галицький) помер, Єлизавета звернулась до польського короля Сигізмунда ІІІ з проханням надати Дунаївцям статус міста і назвати його Дунайгородом. Король на це прохання відгукнувся позитивно і надав місту привілей, в якому говорилось: "Позаяк земля подільська постійними нападами татар та інших ворогів плюндрується, внаслідок чого вкривається пустками, дозволяю Є.Лянцкорунській, вдові каштеляна галицького, свій маєток – село Дунаївці – перелаштувати на місто, що відтепер має називатись Дунайгородом, в якому б жителі мали постійний захист та охорону". Король надав місту магдебурзьке право, встановив базари щочетверга і дозволив проводити 2 ярмарки в рік – у день Св.Іоана Хрестителя і в день Всіх Святих. Очевидно тоді в містечку збудовано замок.

Вдруге Є.Лянцкорунська вийшла заміж за королівського ротмістра Михайла Станіславського і 1597 року подарувала йому свої володіння – Дунайгородські, Калюські, Шатавські – на суму 50 тис. злотих. З тих пір Станіславські більше як півстоліття були володарями містечка. На рубежі XVI – XVII ст. Дунайгород був зруйнований татарами, тому 1605 року Сигізмунд ІІІ знову видав привілей , яким підтверджується магдебурзьке право для міста, дозволив заснувати цехи і проводити вже три ярмарки на рік – на Св.Станіслава, Св.Іоана Хрестителя і в день Всіх Святих. Для базарів відводився понеділок. Була затверджена печатка магістрату – журавель, що тримав камінь в нозі. Зображення журавля в геральдиці має давню традицію в багатьох народів: його зустрічаємо в родових, земельних, міських гербах та на військових знаменах. Журавель, що вважався дуже обережним птахом, став символом пильності, особливої уваги та обережності. Він мовби стоїть на варті, оберігає всю зграю від ворога. Сучасний герб міста Дунаївці повторює геральдику печатки магістрату. В 1629 році в Дунайгороді було вже 630 садиб та близько 3 тис.мешканців. успішно розвивається ремесло та торгівля. Розквіт містечка перервала Визвольна війна 1648 – 1654 рр. під керівництвом Б.Хмельницького, в ході якої майже всі жителі загинули від рук поляків. Друга половина XVII ст. була не менш складною. Часті набіги татар, турецьке панування (з 1672 по 1699 р.) не сприяли економічному відродженню. Так, за 15 років до початку турецького панування, в Дунайгородському помісті лише шість разів вдалось виростити і зібрати урожай. У XVIII ст. Дунаївці переходять із рук в руки різних власників.

Ними були польські магнати Андрій Потоцький, Ян Конєцпольський, Любомирський, згодом знову містом володіли Потоцькі. Близько 1782 року містечко перейшло до Яна Красінського, старости опіногурського. Він створює додаткові умови для розвитку в містечку ремесла і торгівлі і запрошує сюди перших німецьких колоністів. Продовжили цю справу його дружина Антоніна Красінська та їх син Вінцент Красінський. У 20-30 роках XIX ст. вони запрошують із Прусії та Австрії ряд німецьких сімей, які були спеціалістами у виробництві сукна та іншої продукції. Перша фабрика по виробництву сукна вступила в дію у 1829 році. Пік промислового піднесення припадає на 70-ті роки XIX ст., коли в місті діяло 54 фабрики, значна кількість яких мала парові двигуни.

Працювали також чесальні і красильні, фабрика мила та свічок, каретні майстерні, броварня, гроберня, у 1875 році почав діяти чавунно-ливарний завод. Містечко було також значним центром торгівлі – на кінець XIX ст. тут діяло 315 крамниць, було кілька складів готової продукції, через які велася торгівля з іншими містами: Ярмолинцями, Києвом, Харковом, Полтавою, Херсоном, Москвою, Варшавою, Лодзем, Кишиневом. В кінці XIX – на початку XX ст. обсяги виробництва сукна зменшилися, кількість фабрик скоротилась, проте містечко продовжвало зростати, збільшилася чисельність його жителів. 1907 року Дунаївці намагались отримати статус міста, але рішення не відбулося. За переписом 1909 року тут проживало 13 733 особи. З них: Євреїв - 8 966 Православних - 2 349 Лютеран - 1 266 Католиків - 1 188 Вірмен - 4.

У період нового промислового піднесення (1910 – 1914) економічне життя в Дунаївцях пожвавилося. Напередодні світової війни тут працювали 72 підприємства, у тому числі – близько двох десятків суконних фабрик, два чавуноливарні, два механічні заводи, 4 макаронні фабрики, а також 44 ремісничі майстерні. На цих підприємствах, де все ще переважала ручна праця, було зайнято 822 робітники ("Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год"). У містечку діяли товариство кредиту і споживче товариство. 1911 року в Дунаївцях налічувалося понад 13 тис. жителів. Вони мешкали в 553 будинках, серед яких переважали дерев'яні, криті гонтою або смолою. Площі та центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Водопроводу й каналізації не було. Містечко мало поштово-телеграфну контору, 6 постоялих дворів, 5 шинків, 10 пивних і винниць. З 70-х років у Дунаївцях працювала земська лікарня, яка у 1911 році мала 15 ліжок. На початку ХХ століття відкрилася ще одна лікарня на 6 ліжок. Медичний персонал складався з трьох лікарів, акушерки та двох фельдшерів. З трьох аптек – дві приватні. Утворення Ради робітничих і солдатських депутатів в м.Дунаївці.

У роки першої світової війни Дунаївці стали прифронтовою зоною. 1916 року з Кам'янець-Подільського гарнізону сюди переїхала механічна майстерня ЮЗШОССА, яка розмістилася в корпусах заводу Г.Лельбаха (тепер Дунаєвецький арматурний завод).Очолив майстерню інженер-полковник В.Катонов, який з 40 майстрами та 15 службовцями розгорнув роботу по ремонту котлів та інших механізмів, призначених для підтримки прифронтових доріг у належному стані. Тут, на заводі Г.Лельбаха, у майстерні ЮЗШОССА, розпочав свою революційну діяльність токар по металу М.І.Мельник. Звістку про Лютневу революцію в Дунаївці принесли шофер чавунно-ливарного заводу Баралюк та механіки Бочаров і Журовський. 3 березня 1917 року на квартирі токаря М.І.Мельника відбулися збори ливарників .

Створено Спілку металістів, її комітет у складі Мельника, Гольденберга, Максимова, Журовського, Бесараби. Головою Спілки став Мельник М.І, секретарем – Гольденберг. Комітету було доручено систематично інформувати робітників заводу про революційні події в Росії, на Поділлі, в повіті. Розвиток революційних подій диктував необхідність утворення Ради робітничих депутатів. 3 березня 1917 року новостворена Спілка металістів делегувала своїх представників на збори по створенню Ради. Збори по створенню Ради відбулися 25 березня 1917 року на проїжджій частині шосе біля будинку Буяра (зараз там встановлено пам'ятний знак). У присутності великої кількості людей була обрана президія Ради робітничих депутатів, до складу якої увійшли від металістів Скомаровський, Мельник, Гольденберг, Бесараба, Іванов. Дунаєвецька Рада запровадила 8-годинний робочий день спочатку на чавунно-ливарному заводі, а потім на інших підприємствах міста. Влітку 1917 року був створений ревком на чолі з Татарчуком Б.М. та загін Червоної гвардії, який очолив Мельник М.І. 26 жовтня 1917 року на Ріжку відбувся мітинг під головуванням Татарчука Б.М. з нагоди перемоги революції у Петрограді.

Тут було переобрано Дунаєвецьку Раду робітничих депутатів, до складу якої увійшли представники селянських і солдатських комітетів. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді та прийняття ІІ Всеросійським з'їздом рад декретів про мир і землю викликали серед трудящих Дунаєвець революційний ентузіазм. 26 – 27 жовтня відбулися мітинги в місті і навколишніх селах, на яких виступали члени більшовицької фракції Ради робітничих і солдатських депутатів М.І.Мельник, Калашников, Кепко. Вони закликали робітників і селянську бідноту боротися за встановлення Радянської влади в Дунаївцях і Дунаєвецькій волості. На початку грудня в місто ввійшли військові частини Центральної ради і перебували тут до січня 1918 року. Ще не раз Дунаївці переходили із рук в руки. У середині листопада 1920 року тут остаточно встановилася Радянська влада. Наприкінці січня 1921 року ревком вичерпав свої повноваження і передав владу новообраній Раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На 1 жовтня 1925 року в Дунаївцях працювали такі підприємства як чавунно-ливарний завод "Змичка", шкіряний завод, текстильна фабрика "Дунсукно", кооперативне товариство "Текстиль". Всі ці підприємства мали 11 двигунів загальною потужністю 273 кінських сили. Валовий об'єм продукції складав 1 млн. 219 тис. карбованців. Завдання дальшого збільшення промислового виробництва вимагало докорінної реконструкції старих підприємств і будівництва нових. 1925 року Кам'янецький окружний виконавчий комітет прийняв рішення про будівництво в Дунаївцях електростанції та маслозаводу. 1929 року трест "Дунсукно" був ліквідований, а текстильні підприємства об'єднані в одну велику фабрику, підпорядковану тресту "Укрсукно".

Протягом першої п'ятирічки на фабриці було замінено ручні ткацькі верстати на 40 механічних, що сприяло збільшенню випуску продукції, поліпшенню її якості. У роки другої п'ятирічки на підприємствах міста з'явились стахановці. Ткалі суконної фабрики А.Г.Островецька, Н.П.Дармороз почали працювати на 3-4 верстатах. Заспівувачем стахановського руху на механічному заводі "Змичка" (колишній чавуноливарний), що виготовляв сільськогосподарський реманент, став коваль Й.І.Лісовський. Напередодні війни в Дунаївцях працювали 2 електростанції, телеграф, телефон. Було електрифіковано і радіофіковано 260 будинків, забруковано 4,5 км вулиць, розбито сади і сквери. 1938 року відкрито двоповерховий універмаг, готель на 25 місць. Значно розширилася сітка медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів, налічувалось дві лікарні на 130 ліжок, поліклініка, водолікарня, станція швидкої допомоги, для малюків відкрито 6 садків і ясел. У середній, трьох неповних середніх школах навчалося 1900 дітей, працювало 69 учителів і серед них заслужений учитель Української РСР С.О.Гернштетер. Готували кадри спеціалістів медична школа і дворічний педагогічний технікум. Чорні сторінки в життя Дунаєвець вписав голодомор 1932 – 1933 років. Слідом за ними йшли не менш трагічні роки репресій – ще не встановлено, скільки людських долей і життів знищила безжалісна сталінсько-беріївська машина 22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, у місті відбувся мітинг.

На ньому трудящі дали клятву віддати всі сили і саме життя захисту Вітчизни. До райвійськкомату надійшли сотні заяв від трудящих міста з проханням відправити їх на фронт. У місті була запроваджена охорона підприємств, установ, створено санітарні загони, пожежні дружини. Розпочалася евакуація населення і матеріальних цінностей, але через швидке наближення ворога її не було завершено. 11 липня 1941 року Дунаївці захопили фашисти. Майже три роки чинили вони тут страхітливі злодіяння, створили табір для військовополоненних, де від голоду і хвороб загинули тисячі людей, а також гетто, куди зігнали єврейське населення з Смотрича, Шатави, Балина та ін. У Солонинчику було розстріляно, а також поховано живцем 7 тис. чоловік, на території самого міста – 2,5 тис. А всього за час окупації фашисти розстріляли і закатували близько 12 тис. мирних громадян і військовополоненних. За визволення Дунаєвеччини від німецько-фашистських окупантів склали свої мужні голови 825 бійців і офіцерів, прах яких покоїться у 18 братських могилах району. На їх честь споруджено пам'ятники, на яких виблискують золотом імена героїв, що полягли за нашу рідну землю. Увінчала країна двох капітанів, які визволяли Дунаєвеччину – Франца Рогульського і Дмитра Бачинського високим званням Героїв Радянського Союзу, іменем одного з них – Франца Рогульського названо вулицю нашого міста. Багатьма орденами відзначена хоробрість і мужність учасників Великої Вітчизняної війни – жителів нашого міста О.І.Баранецького, А.І.Барановського, А.Т.Косарєва, І.С. Костяшкіна, П.І.Парфенова, П.Г.Перепелюка, І.В.Тижа та багатьох інших. З першого дня визволення дунаївчани під керівництвом місцевих органів влади взялися за відбудову міста, протягом 1944 року один за одним ставали до ладу підприємства.

Відновили роботу торговельні підприємства, медичні, культурно-освітні заклади, школи, телеграф і пошта. У всесоюзному огляді на кращу контору зв'язку дунаєвецькі зв'язківці зайняли третє місце. За рішенням колегії Наркомату зв'язку СРСР вони одержали почесну грамоту і грошову премію (Газета "Радянське Поділля", 13 січня 1945 р.). З Росії, Казахстану надійшло нове устаткування для суконної фабрики, яка стала до ладу 13 жовтня 1944 року і дала перші метри сукна. Незважаючи на те, що всі чоловіки були на фронті, серед жінок, стариків та підлітків панувало велике патріотичне пожвавлення, кожен прагнув внести свій посильний вклад у Перемогу. З 1944 року на території міста Дунаєвець було створено Могилівську сільську раду депутатів трудящих та Дунаєвецьку селищну раду депутатів трудящих. Голови обох рад на території міста доклали немало зусиль для відбудови міста, відродження промисловості. З року в рік мінявся вигляд Дунаївців, вони розростались і впорядковувались. На місці пустирів виросли нові вулиці, відроджувались давні традиції. У післявоєнні роки завдяки відновленню роботи підприємств і міграції сільського населення зросла чисельність жителів міста. Дунаєвецьку селищну раду 12 липня 1954 року очолив Парфьонов Павло Іванович 1924 року народження, учасник війни, який працював на цій посаді до 9 квітня 1958 року і був звільнений в зв'язку з укрупненням сільських рад. 1958 року Дунаївці віднесено до категорії міста районного підпорядкування. Першим головою міської ради депутатів трудящихся став Гаман Сидір Панасович 1913 року народження, учасник бойових дій.

За післявоєнний час Дунаївці прикрасилися новими багатоповерховими адміністративними та житловими будівлями. 1963 року міським головою було обрано Пасічника Миколу Антоновича, 1919 року народження, учасника бойових дій, кавалера двох Орденів Червоної Зірки. Протягом 1966 – 1970 років населення міста одержало 18 тис. квадратних метрів комунальної житлової площі, 648 сімей справили новосілля. Значного розмаху набрало індивідуальне будівництво – споруджено понад двісті добротних цегляних будинків. Здано в експлуатацію широкоекранний кінотеатр на 600 місць, будинок культури із залом на 700 місць, збудовано приміщення поштамту з автоматичною телефонною станцією на 70 номерів, телеграфом. З'явились нові вулиці імені Гагаріна, Заремби, Чайковського та ін. Побудовано насосну станцію та водонапірну башту, на 10 км подовжено сітку водопроводу. Потреби міста в промислових і продовольчих товарах задовільняла широка торгівельна мережа – міське споживче товариство мало 34 магазини, міськкоопторг – 8 магазинів. Було відкрито 15 їдалень, ресторанів, кафе, споруджено торговий комплекс "Росія", будинок побуту, ще один універмаг. 1968 року в місті , через яке проходить автомагістраль Київ – Чернівці, збудовано автобусну станцію. Дунаївці мають пряме сполучення не тільки з населеними пунктами району, а й обласним центром – Хмельницьким, з Кам'янцем-Подільським, Могилевом-Подільським, Шепетівкою. Розширилася сітка лікувальних закладів – діяла лікарня на 275 ліжок, протитуберкульозний диспансер, п'ять фельдшерсько-акушерських пунктів, санітарно-епідеміологічна станція. Для підготовки медичних кадрів середньої ланки відкрито школу медсестер 1962 року силами громадськості споруджено міський стадіон, проведено благоустрій міста з влаштуванням твердого покриття доріг. За роки восьмої п'ятирічки (1966-1970) було вироблено промислової продукції більше, ніж за всі довоєнні п'ятирічки. 1970 року головою міської ради став Данілевич Володимир Іванович, 1918 року народження, учасник бойових дій. У дев'ятій п'ятирічці (1971-1975) випуск промислової продукції збільшився проти попередньої на 38,7% при завданні 35%. Зокрема, колектив суконої фабрики дав понад план продукції на 10 млн.крб.

Цьому сприяло впровадження дев'яти нових технологічних процесів, встановлення двох потокових ліній, 76 одиниць високопродуктивного обладнання. За роки десятої п'ятирічки підприємства міста дали продукції на суму понад 525 млн.крб. За рахунок державних коштів збудовано 210 квартир, зросли доходи, підвищився життєвий рівень людей, 178 сімей спорудили індивідуальні будинки З липня 1977 року міську раду очолила Соколик Валентина Миколаївна, 1948 року народження, – перша і єдина по даний час жінка – голова міської ради. Однак у другій половині 70-х – на початку 80-х років темпи зростання виробництва сповільнилися, не поліпшилося суттєво становище і в одинадцятій п'ятирічці. Постала невідкладна потреба в переведенні економіки з екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку, докорінних змінах як в економічній, так і в політичній, соціальній і духовній сферах життя. На ті часи обличчя трудових Дунаєвець визначала насамперед суконна фабрика імені Леніна.Більш як двотисячний колектив фабрики давав дві третини промислової продукції району. На базі цього підприємства було створено професійно-технічне училище, що готувало кваліфіковані робітничі кадри для суконної промисловості. На початку 80-х років намітився спад у роботі підприємства.

Щоб вийти із прориву було заплановано поетапне оновлення технічної бази, реконструкція обробного виробництва, розширення прядильного цеху, встановлення нового обладнання. Великим підприємством міста є арматурний завод, на ньому працювало свого часу понад 600 чоловік. Підприємство спеціалізується на випуску запірної арматури для нафтогазопроводів. У дванадцятій п'ятирічці було проведено реконструкцію цехів, оновлено техніку, розширено виробничі площі ливарного цеху, механізовано процес лиття. На зміну старому обладнанню прийшли сучасні верстати з числовим програмним управлінням, завдяки чому продуктивність праці помітно зросла. 29 лютого 1980 року головою виконкому Дунаєвецької міської ради народних депутатів було обрано Надорожного Анатолія Богуславовича, 1951 року народження, який дуже багато зробив для міста і його мешканців, здійснив комплексну реставрацію головної площі міста, оздоблення і благоустрій вулиць в зв'язку з проходженням естафети олімпійського вогню Олімпіади-80, проведено прокладку газових та каналізаційних мереж по вулицях міста з підключенням до індивідуальних споживачів Помітно розширив потужності ремонтно-механічний завод.

Із невеликих майстерень по ремонту сільськогосподарського інвентаря він виріс в одне з кращих підприємств міста, на якому ще донедавна працювало біля 300 чоловік. Завод випускає автоцистерни для перевезення рідких харчових продуктів, різне нестандартне обладнання для потреб харчової промисловості, ремонтує електродвигуни та двигуни внутрішнього згоряння. У 1984 році підприємство одне з перших в районі перейшло на роботу в нових умовах господарювання і за 4 роки при тій же кількості працюючих підвищило обсяг реалізації товарної продукції з врахуванням договірних поставок майже на 34%. На 30% збільшився виробіток на одного працюючого, прибуток зріс у півтора раза. За рахунок цього реконструйовано всі цехи, побудовано їдальню, спортивний зал, 4 житлових будинки на 100 квартир. 30 червня 1987 року головою виконкому Дунаєвецької міської ради став Поліщук Михайло Андрійович, 1954 року народження. За період його керівництва в місті встановлено майданчик з атракціонами, що було гарним подарунком маленьким дунаєвчанам, Проведено реконструкцію міського стадіону, зведено спортивний комплекс. З 1989 року всі підприємства міста перейшли на роботу в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування. На основі кооперування коштів впорядковувалося місто, споруджувались нові житлові будинки. В квітні 1990 року міську раду очолив Казєв Іван Іванович, 1940 року народження. До Дня знань – 1 вересня 1990 року було введено в дію ЗОШ №3 на 1296 місць. Проводилась газифікація будинків з влаштуванням зручностей Початок 90-х років на теренах колишнього СРСР ознаменувався розривом налагоджених економічних взаємовідносин, що спричинило розвал економічної і промислової інфраструктури і , як наслідок, - значне падіння рівня виробництва в усіх галузях промисловості. Не лишились в стороні і Дунаївці. Значний спад промислового виробництва, перехід на бартерні розрахунки значно зменшили надходження до бюджету, що відобразилося на фінансуванні потреб міста. Затримки із виплатою заробітної плати працівникам установ і організацій, що знаходяться на балансі міської ради, стали звичним явищем. Зведені до мінімуму, а подекуди й зовсім призупинені деякі види видатків, заморожене будівництво нових будинків, мінімально фінансується капітальний ремонт житлового фонду і благоустрій міста, підприємства комунальної сфери знаходяться на межі банкрутства через неплатежі за надані послуги і відсутність коштів на підтримання виробничих фондів в робочому стані. Промисловість міста також переживає важкі часи. Лідер промисловості міста – суконна фабрика значно зменшила обсяги виробництва, а згодом і зовсім зупинилась.

Майже дві тисячі чоловік залишились без роботи, а бюджет міста втратив вагому частину доходів. Арматурний завод, основним споживачем продукції якого були республіки колишнього СРСР, зокрема Росія, втратив значну частину ринку збуту, а також постачальників сировини , матеріалів і комплектуючих, внаслідок чого суттєво зменшив випуск продукції. Часті простої, перебої в поставках сировини все більше ускладнювали і без того вкрай важке становище заводу. Майже повністю припинене фінансування соціально-побутової сфери. Ремонтно-механічний завод в основному працював на харчову і харчопереробну промисловість і деякий час ще міцно тримався на ногах. Але загальна економічна криза не обминула і його. Проблеми з постачанням матеріалів і різке підвищення цін на них привели до втрати основних споживачів продукції, а ті замовники, що залишились, не мали змоги оплачувати виконані роботи і послуги. Проведено скорочення штатів, частина працівників переведена на скорочений робочий день. Інші підприємства і організації міста перебували не в кращому становищі. В червні 1993 р., у цей скрутний перехідний період, на посаду міського голови обрано Станіслава Борисовича Небельського, який працював на цій посаді понад 22 роки. Він народився в селі Сприсівка Дунаєвецького району 21 вересня 1953 року в родині службовця.

Трудовий шлях розпочав майстром Дунаєвецького будинкоуправління. З 1978 року працював заступником голови виконкому міської ради. За часи керывництва Станыслава Борисовича, міською радою за підтримки райдержадміністрації було розроблено і впроваджено в життя план благоустрою і впорядкування міста. Розроблено проектну документацію по встановленню нової межі міста в зв'язку з значним розширенням індивідуального будівництва. Зросла мережа приватних підприємств по наданню побутових та торгівельних послуг населенню. В 2015 році розпочав впроваджуватись у життя план децентралізації.

Так, рішенням сесії Хмельницьклї обласної ради від 13 серпня 2015 року № 9-33/2015 вирішено утворити Дунаєвецьку міську об’єднану територіальну громаду у складі суміжних територіальних громад міста Дунаївці та сіл Мушкутинці, Великий Жванчик, Малий Жванчик, Чимбарівка, Ліпини, Трибухівка, Велика Кужелева, Велика Побійна, Вихрівка, Пільний Мукарів, Воробіївка, Ганнівка, Гірчична, Голозубинці, Гута-Яцьковецька, Яцьківці, Гута-Блищанівська, Ксаверівка, Млаки, Дем’янківці, Держанівка, Антонівка, Залісці, Зеленче, Іванківці, Слобідка-Гірчичнянська, Лисець, Мала Кужелівка, Синяківці, Руда-Гірчичнянська, Ярова Слобідка, Мала Побіянка, Притулівка, Заголосна, Миньківці, Катеринівка, Городиська, Нестерівці, Рахнівка, Кривчик, Дубинка, Рачинці, Сивороги, Соснівка, Січинці, Панасівка, Сокілець, Чаньків, Заставля, Степок з адміністративним центром у місті Дунаївці Хмельницької області. А також призначити перші місцеві вибори депутатів Дунаєвецької міської ради об’єднаної територіальної громади та Дунаєвецького міського голови. 25 жовтня 2015р. на посаду Дунаєвецького міського голови об’єднаної територіальної громади обрано Заяць Веліну Владиславівну. Народилась 26 серпня 1961 року в селі Сприсівка Дунаєвецького району, Хмельницької області.