http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-2245.jpg
http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-55682.jpg http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-40089.jpg http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-25164.jpg http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-69264.jpg http://dunrada.gov.ua/uploadfile/archive_news/2018/05/13/2018-05-13_6342/images/images-13981.jpg

Про материнство з великої літери або чужих дітей – не буває!

дата створення: 2018-05-13

Якби тендітній чорнявій дівчині родом із Діброви, що на Чемеровеччині, з товстою косою нижче пояса, колись сказали, що у неї буде троє дітей, серед яких є свої рідні та прийомні – не повірила б. Тоді, в юності, коли амбіції зовсім інші, Ірина Сидорук, студентка Чемеровецького медичного училища, про велику, а тим паче, прийомну родину, не думала зовсім.

12 травня жінка відсвяткувала 25-річний ювілей медичної роботи в стаціонарі дерматовенерологічного кабінету Дунаєвецької центральної районної лікарні. Як зізнається Ірина Вікторівна, пропрацювавши стільки років фактично на одному місці, не пошкодувала про це ні дня і, як тоді, по направленню з училища напророчив їй тодішній головний лікар ЦРЛ Іван Понцак «полюбила свою роботу раз і назавжди». Певно таке однолюбство у чемерівчанки проходить, як то кажуть, червоною ниткою по всьому житті, бо навіть з коханим чоловіком Олександром вони знайомі ще зі шкільної лави.

- Ось так як посадили нас за одну парту в другому класі, так і не розлучалися. Хіба тоді були не разом, як чекала його з армії, - з вогниками теплоти в очах розповідає пані Ірина про Олександра Сидорука. – Сашко переїхав разом зі мною на Дунаєвеччину, віддав 22 роки життя роботі в пожежній охороні, а тепер пішов на заслужений відпочинок. Про дітей спочатку не думали, жили, як то кажуть тепер, для себе, та потім почало чогось не вистачати. Все більше і більше хотілося дитячого щебету, тупотіння босих ніжок по долівці й Бог певно таки почув наші молитви, тож незабаром в нашій родині з’явився синочок Богданчик.

І дехто, як тепер часто буває, обмежився б однією дитиною, та життя, як це часто буває, внесло свої корективи… Ірина Сидорук перенесла дві важкі операції на головному мозку, і там, на волосинці від смерті, у стані марення побачила діток, які просили її не вмирати, бо вона їм ще потрібна. Коли жінка фактично повернулася з того світу, то одразу ж заявила чоловіку, що хоче взяти з дитячого будинку ще одну малечу.

- Важко в це повірити й певно таки той сон був віщим, бо коли ми їхали за дитиною, в той самий день я дізналася, що вже три місяці як вагітна, - пригадує Ірина Сидорук. - Ось так і вийшло, що стали ми багатодітними батьками. Але скажу чесно покладучи руку на серце, що всі вони для мене рідні й не важливо народила я їх сама, чи ні. Так, ми маємо статус прийомної родини, але я не люблю це афішувати. І тим паче не поділяю погляди тих батьків, які після 18-річчя названих дітей відпускають їх у доросле життя і знову беруть когось на їхнє місце. Я буду мамою цим дітям до самого кінця, буду їх навчати, одружувати, радіти онукам та сподіваюся навіть правнукам. Це і є справжня сім’я, якою вона б не була.

Діти в родині Сидоруків найбільший скарб і Ірина та Олександр не втомлюються говорити як і чим пишаються у своїх чадах. Богдану зараз йому 17, він третьокурсник Кам’янець-Подільського харчового коледжу, ходить на волейбол та дзюдо, фанатіє від гирьового спорту та навіть має солідні перемоги на змаганнях. Середуща Катя навчається в сьомому класі, а маленька Ангелінка ходить в третій клас. Дівчатка дуже люблять шити, самі роблять викрійки, відвідують гурток «М’яка іграшка» в Будинку творчості школяра, проте мріють зовсім не про хліб дизайнерів. Ні! Вони хочуть бути як мама! Тільки от якщо Катя дійсно хоче піти стежкою матусі і бути медсестрою, то третьокласниця Ангелінка хоче маму «перевершити» й стати хірургом. Богдан же носить вже не один рік досить серйозну мрію про власний ресторан.

- Звісно всі діти хороші, але для кожної мами її дитина найкраща! – каже Ірина Вікторівна. – Вони у мене дійсно всі слухняні, виховані, добрі та щирі. Це виховували в нас з чоловіком наші батьки, ці ж якості намагаємося прищепити й в наших дітях. Якщо в когось з них день народження, чи просто їх пригостили чимось смачненьким, завжди розділять порівно між собою. Всі обов’язки по дому також розібрали й кожен відповідає за своє: хтось миє посуд, хтось готує чи прибирає.

Як розповідає пані Ірина, звісно найліпше в родині готує студент-технолог Богдан, а його фірмова картопля фрі з часниковою підливою та зеленню – обов’язковий щотижневий атрибут їхнього обіднього столу. Катрусі ж більше вдаються супи та борщ, а маленьку Ангелінку поки що поставили на «холодний цех» - вона хвацько нарізає всі необхідні для рецепта продукти.

Ці діти, хоча й деякі з них названі, ростуть так само як і більшість звичайних дітлахів. Їх не балують без причини, але й любов’ю не обділяють. В дівчат є дві улюблениці - висловухі кицьки Мася та Ася, за якими вони доглядають та з нетерпінням чекають на появу кошенят. За першої ліпшої можливості родина їде до бабусь та дідуся на Чемеровеччину, а влітку обов’язково оздоровлюється на морі та в Карпатах.

День матері в родині Сидоруків особливе свято. В цей день на зазвичай печуть смачний торт та збираються за родинним чаюванням. Дівчатка, традиційно і на всі інші свята, вчать вірші для матусі та малюють листівки. Часто на таких святах присутні і куми пані Ірини, хрещені батьки дітей – родини Гауряк та Котлярських. Як у казках є добрі феї та чарівники, так і вони для Богданчика, Катрусі та Ангелінки є справді хрещеними з великої літери.

- Бути мамою важко, проте досить почесно і радісно, - розповідає Ірина Вікторівна. – Я б хотіла усім дівчатам побажати діждатися того моменту, коли ти хочеш сім’ї та дітей, адже це потрібно робити не для когось чи для годиться, а в першу чергу для себе. Певно якби всі так думали, то в нас би й не було б покинутих дітей. Бажаю усім матерям величезного терпіння, жити життям своїх дітей і виховати так, щоб вони стали прикладом для інших. Часто побутує думка, що діти з притулку – якісь не такі, мало не тавровані. Їм у житті дійсно складно і потрібно увесь час доводити, що вони не гірші, а в дечому навіть кращі від своїх ровесників. Якщо ви маєте можливість і відчуваєте потребу – подаруйте сімейне тепло одинокій дитячій душі. Повірте, чужих дітей дійсно не буває і вони скоро стануть своїми, рідними по крові та духу. Так, в нашій державі недосконале законодавство і часто на шляху в прийомної родини, чи усиновлювачів стоїть багато перепон, але радість материнства це однаково не затьмарює.

 

Автор:Діна КУШНІР


Читайте також



11 лютого усі на санчата!

дата створення: 2018-02-09

Збираємось в неділю на 10.30 годину  усі на сніжок і інтернет вимикайте. В Дем'янківцях весело день проведіть під музику діток катайте.

Детальніше...


Програма для громад "Вартові безпеки"

дата створення: 2018-03-29

ВГО «Побратими» та проект «Добровольці-вогнеборці» оголошують конкурс для громад та активістів на участь у програмі «Вартові безпеки». Учасники програми отримають комплексну підтримку з удосконалення безпеки громад та формування нової культури безпеки.

Участь у програмі передбачає менторську допомогу зі створення пожежних команд у громадах, супровід у написанні грантових заявок, а також підтримку та просування іміджу команди на національному рівні.

Детальніше...