Наставництво — чужих дітей не буває
Україна вже понад 10 років реформує систему захисту прав дітей. Європейський досвід, до якого ми зазвичай апелюємо, має чіткі підходи й відпрацьовані інструменти. Це виглядає так: деінституціалізація = закриття інтернатних установ + розвиток соціальних послуг для запобігання розлученню дітей із батьками та для возз'єднання сімей + розвиток альтернативних форм опіки: усиновлення, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ), патронат (прийомна сім'я на короткий час екстреного розміщення) + перерозподіл ресурсів з інтернатних установ на послуги для сімей та дітей за місцем проживання.
На жаль, реальність така, що не всіх дітей всиновлюють і влаштовують у прийомні сім'ї/ДБСТ, а дітям не місце в інтернатах, - тільки в родині дитина може повноцінно розвиватися. Діти живуть, навчаються в інтернатних установах. Дуже багато їх, так і не дочекавшись своїх батьків, виходять у чужий, незнайомий світ, у самостійне життя. Зовсім самотні. Тому наставники найбільше потрібні там, де діти ростуть без батьків. А наставництво – це не тільки про навчання. Швидше, це про підтримку та допомогу в соціалізації та формуванні шкали цінностей. Потребують цього всі діти, особливо в дитячих будинках та інтернатах. Вони не тільки позбавлені батьківської любові й турботи – в їхньому житті немає людини, яка навчить елементарних правил поведінки в соціумі. Від банального – як ходити в магазин, готувати їжу, прати й прасувати, як правильно планувати бюджет та обирати товари в магазині, до найважливішого – як знайти роботу, правильно подати себе та добитися результату. А це не так вже й легко таким дітям, коли переважну частину їх життя це робили для них і за них.
Наставництво — це не альтернатива всиновленню та сімейним формам виховання. Наставництво — всього лише спосіб допомогти дітям-сиротам старшого віку (від 12 років), у яких шансів потрапити в сім'ю менше, ніж у дітей молодшого віку, з допомогою наставників, з якими встановлюються довірчі дружні стосунки. Для дитини важливий "свій дорослий", із яким вона підтримує міцні позитивні й тривалі стосунки, що дозволяє їй розвиватися. Однак такі стосунки можуть бути створені, коли дорослий щиро зацікавлений у дитині, і дитина має можливість у будь-який зручний для неї момент звернутися до цього дорослого по підтримку, пораду... Це неможливо для дитини, котра залишається всередині закритої системи. В такій ситуації розвиток наставництва може дати деякі плюси, але вони не дуже стосуються самої дитини.
Найефективніше система наставництва спрацьовує з випускниками інтернатів. Уже немає можливості влаштувати дитину в сім'ю, немає перешкод для спілкування наставника й дитини. Для дітей, що входять у доросле життя, важлива мережа підтримки. Також це збігається з пріоритезацією цілей з влаштування дитини в інтересах самої дитини. Повернення в біологічну сім'ю — усиновлення — опіка — сімейні форми влаштування — підготовка до дорослого життя. Тобто ми звертаємося до наставництва в останню чергу, коли всі інші варіанти неможливі.
На загальному тлі натхнення бажанням бути другом і наставником дитини-сироти в інтернаті важливо пам'ятати основні причини, з яких діти опиняються в установі: насамперед це бідність та її похідні — алко- і наркозалежність; інертність системи, — інтернати завжди були, є і будуть, так простіше; недовіра до прийомних сімей і ДБСТ, — якщо ти сам не можеш взяти прийомну дитину, починаєш підозрювати в меркантильних мотивах інших, тих, хто на це здатний. Як правило, це ставлення дорослих — тих, хто відповідає за долі дітей. Одна з тисячі проблем, яка виникає під час наставництва, полягає в тому, що діти не відразу починають довіряти та сприймати вас як друга. Спочатку деякі думають, що доросла людина – їхній спонсор, одна з багатьох, хто приходить в інтернат "допомогти" задля задоволення почуття власної значущості або "благородної великодушності", адже у дітей в інтернатній системі, як заведено, сильно розвинене споживацьке ставлення – чекають подарунків.
Завдання наставника – пояснити дитині, що не все в житті обчислюється телефонами та планшетами, що в дорослому житті їй ніхто не дасть бажаного тільки тому, що вона виросла без батьків. І треба докласти зусиль, щоб домогтися бажаного – працювати над собою і трудитися.
Кожен бажаючий, пройшовши необхідний курс навчання та законної реєстрації, може стати наставником для дитини. Допомогти їй визначитися із майбутньою професією, показати варіанти саморозвитку і самореалізації в сучасному світі, розвинути її здібності і таланти, інакше кажучи, стати янголом-охоронцем для дитини. Тому, якщо Вам є 18 років і більше, у Вас є бажання допомагати іншим, Ви відкрита, щира людина, володієте терпінням та бажанням слухати, у Вас є досвід в будь-якій сфері людської діяльності, Ви вмієте планувати час і ставити життєві цілі, якщо Вас легко чомусь навчити і Ви самі здатні навчати іншу людину, а також любите дітей - Ви безумовно можете бути Наставником.
За додатковою інформацією можете звертатись за адресою
вул.Базарна, 8 м.Дунаївці , КУ Дунаєвецької міської ради
«Територіальний центр соціального обслуговування» , тел.31675.
Пам’ятаймо: чужих дітей не буває!
