Схиливши голови, з квітами і прапорами, з пошаною зустріли у Дунаєвецькій громаді нашого полеглого Захисника — солдата МАЗУРА Ігоря Антоновича, життя якого обірвала жорстока війна.
15 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Софіївка на Донеччині перестало битися серце нашого земляка, старшого водія зенітного ракетного взводу — мужнього, щирого, доброго чоловіка, який понад усе любив життя, свою родину і рідну Україну.
Ігор Мазур народився 7 лютого 1981 року в селі Калиня Кам’янець-Подільського району. Коли хлопчикові було лише чотири роки, сім’я переїхала на Полтавщину, де минули його дитинство та юність. Після закінчення місцевої школи Ігор продовжив навчання у Подільській державній аграрно-технічній академії та Національному університеті “Львівська політехніка”. Сумлінно працював, служив у армії, мав досвід життя і любов до землі, до людей.
У різні роки Ігор працював землевпорядником у Яреськівській сільській раді, а згодом доля знову повернула його на рідну Хмельниччину. Певний час проживав у селі Довжок, а останні вісім років — у місті Дунаївці, де працював у товаристві «Ласлава», облаштовував своє життя, мріяв про родину, про мир, про майбутнє.
Та коли країна потребувала захисту — не вагався. У грудні минулого року Ігор за власним покликом серця, вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов підготовку в Рівному, а далі — пекельні фронтові дороги Сумщини та Харківщини. Служив мужньо, віддано, ніколи не нарікав, підтримував побратимів і завжди вірив у перемогу.
Він часто телефонував рідним, мріяв про відпустку, рахував дні до зустрічі з найдорожчими, готувався зробити пропозицію коханій дівчині… Але доля розпорядилась інакше.
Того дня, коли зв’язок із ним урвався, на небі спалахнула ще одна зірка — зірка Воїна, який віддав життя за Україну.
Сьогодні, 24 жовтня, уся Дунаєвецька громада на колінах проводжала Героя в останню дорогу. Вулиці міста оповили тиша, сльози й біль. Люди зі свічками, з квітами, з тремтячими серцями схиляли голови, дякуючи Ігореві за мужність, за відвагу, за мирне небо, яке він тримав своїми сильними руками.
Йому було лише 44 роки…
Ігор не встиг створити сім’ю, але залишив по собі найвищу спадщину — приклад безмежної любові до Батьківщини.
У глибокій скорботі Захисника оплакують матір, дві сестри, кохана дівчина, бабуся, дядько, тітка, друзі та наша громада. Ми розділяємо з родиною біль непоправної втрати і молимося, щоб Господь дарував Воїну вічний спокій, а рідним — силу пережити це невимовне горе.
Поховали загиблого Захисника з усіма військовими почестями, під синьо-жовтим стягом, на міському кладовищі. На честь Воїна пролунав трикратний військовий салют.
Ігор Мазур назавжди залишиться в наших серцях — як людина честі, мужності й добра.
Він пішов у небесне військо, щоб звідти продовжувати боронити нас своїм світлом.
Вічна пам’ять Захиснику!
