Сьогодні минає 10 років від дня загибелі земляка-Захисника – Овчарука Володимира Борисовича, лейтенанта, командира взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, який загинув 22 травня 2014 року, поблизу селища міського типу Ольгинка Волноваського району Донецької області під час збройного нападу на блокпост. Йому назавжди 34 роки.
З початком російської збройної агресії, як офіцер запасу, Володимир був мобілізований у травні 2014 року і призначений командиром взводу у третьому батальйоні 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Опинившись на передовій, мав завдання створити десять блок-постів під населеними пунктами Волновахою й Кураховим.
До Волновахи колону 51-ї бригади не пропустили проросійсько налаштовані місцеві мешканці. Наші військові отримали завдання вести роз'яснювальну роботу, уникаючи конфліктів, розповідають очевидці. Двома батальйонно-тактичними групами вони розподілилися по блок-постах. Найскладніший був десятий на дорозі між смт. Ольгинка й с. Володимирівка. На ньому й розташувалася група взводу Володимира Овчарука.
Налаштовані на мирне спілкування, військові допустили в розташування місцевих жителів, серед яких, як виявилося, були розвідники від сепаратистів.
Між 4 та 6 годинами ранку 22 травня 2014 року блокпост №10 був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу детонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху. У цьому бою Володимир Овчарук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких був і комбат майор Леонід Полінкевич. 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак. 18 людей було поранено. Втрати у тому бою під Волновахою стали найбільшими від початку АТО.
Похований Володимир Овчарук на кладовищі в рідному селі Лисець, де сьогодні і відбулось покладання квітів та вшанування його пам’яті.
10 років, але миру в Україні ще немає. Легше не стало… Бо це роки смутку та болю, спогадів та гіркої втрати... Роки незагойної рани у серцях рідних та близьких. 10 років, як батьки провели у засвіти сина, дружина - чоловіка, діти – батька, велика родина – близьку людину, а наша громада – мужнього Захисника.
Дунаєвецька територіальна громада схиляє голови в глибокій скорботі та висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям і бойовим побратимам Овчарука Володимира.
Згадуйте в молитвах про загиблих Воїнів, що віддали своє життя, захищаючи Україну, та пам’ятайте Героїв, які заплатили найвищу ціну задля миру та спокою в Україні!
НЕ ЗАБУДЕМО!
