4 червня 2024 року — день, який назавжди закарбувався в серцях нашої громади чорною стрічкою скорботи. Саме в цей день, рік тому, перестало битися серце Воїна, земляка, сина України — Токара Сергія Валерійовича.
Народжений у селі Великий Карабчіїв, Сергій був людиною світлою, щирою, гідною. Працював, навчався, жив. Але коли настав час обирати — обрав не спокій, а боротьбу. І став на захист країни, як це колись зробив його батько.
Пройшов навчання у Житомирі, згодом у Великій Британії, де продовжив підготовку як снайпер. І скрізь — серед кращих. На службі у 132-му окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ ЗСУ проявив себе як відважний, кмітливий, рішучий та відповідальний боєць. Наприкінці 2023 року отримав звання сержанта.
Під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку Сергій отримав поранення, через що його серце зупинилось назавжди. Бойовий побратим підставив плече і витягнув пораненого товариша з поля бою, але, на превеликий жаль, 4 червня 2024 року Сергій Валерійович Токар помер у лікувальному закладі м. Дніпро. Йому було всього 28 років…
Рік — як ціле життя без нього. Без слів, без посмішки, без його голосу. Не встиг створити сім’ю, не встиг потішити батьків онуками, не дожив до нашої Перемоги…
🖤 Вічна слава, Сергію!
