Сьогодні на щиті повернувся до рідної землі наш земляк із села Чаньків — старший солдат КУХАР Руслан Анатолійович.
Народився Руслан у 1987 році в селі Чаньків.
У 1993 році пішов до місцевої школи, яку закінчив із золотою медаллю, завжди вирізняючись наполегливістю, добротою та щирістю.
Після школи вступив до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, де здобув освіту за спеціальністю «Фізика. Інформатика».
Руслан мав багатогранні таланти: навчався у школі мистецтв, грав на акордеоні, віртуозно володів різними музичними інструментами.
Він був творчою, розумною, чуйною людиною — завжди готовою прийти на допомогу.
Згодом одружився, у сім’ї народився син, яким він безмежно пишався.
З 2022 року Руслан Анатолійович працював керівником гуртка у Центрі позашкільної освіти.
За цей, здавалося б, короткий час він став невід’ємною частиною історії закладу, залишивши глибокий слід у серцях колег, вихованців і всіх, хто його знав.
Руслан Анатолійович умів підтримати кожного, надихнути, подарувати віру у власні сили.
Створений ним колектив став справжньою родиною, а вихованці з натхненням представляли Центр на обласних та всеукраїнських конкурсах.
Він був мудрим, врівноваженим, чуйним і добрим учителем, другом, до якого тягнулися діти, наставником, який надихав, прикладом для усіх.
У травні 2024 року, отримавши повістку, Руслан без вагань став до лав Збройних Сил України. Пішов на фронт не заради слави чи визнання — а з глибокого почуття обов’язку та безмежної любові до своєї Батьківщини.
Він знав: хтось має тримати цей фронт. І він тримав — до останнього подиху.
5 жовтня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Куп’янськ Харківської області, Руслан загинув смертю Героя.
Йому було лише 38 років…
За час військової служби Руслан неодноразово отримував відзнаки та подяки, зокрема нагороду від Міністра оборони України — “Залізний хрест”.
Його відвага, гідність і самопожертва назавжди залишаться прикладом справжнього воїна.
Поховали Захисника у рідному селі Чаньків.
Попрощатися з Героєм прийшли рідні, побратими, друзі, односельці, колеги, учні та мешканці громади.
Здавалося, гомін жалю й плачу лунав у кожному куточку села. Люди стояли на колінах, зустрічаючи Руслана — зі сльозами, квітами й молитвою в серці.
У пам’яті всіх, хто його знав, Руслан Кухар залишиться щирою, доброю, справедливою людиною, мужнім і вірним сином своєї землі, який віддав життя за Україну.
Висловлюємо щирі співчуття матері, батькові, синові, молодшому братові, цивільній дружині, рідним і близьким, а також побратимам загиблого Захисника.
Разом із вами схиляємо голови у глибокій скорботі.
Світла пам’ять про Руслана Кухара і вдячність за його подвиг назавжди житимуть у серцях мешканців громади.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Вічна вдячність педагогу, музиканту, наставнику, Людині.
