Ще одне віддане серце, яке палко любило свою країну, зупинилося від непосильного тягаря війни.
15 лютого 2025 року в н.п. Білий Колодязь на Харківщині відійшов у вічність наш земляк, старший оператор взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки стрілецького батальйону, старший солдат БЛАЖЕЄВСЬКИЙ Олександр В'ячеславович. Йому було всього 54 роки...
Життєвий шлях Олександра був міцно переплетений із рідною землею. Він народився 9 серпня 1970 року в мальовничому селі Іванківці, де пройшли його дитячі роки. Базову середню освіту здобув у Іванковецькій школі, яку закінчив 1985 року. Професійний шлях розпочав зі здобуття фаху столяра в Кам'янець-Подільському будівельному технікумі. Згодом працював у будівельній бригаді місцевого колгоспу.
У 1989 році з честю виконав громадянський обов'язок, пройшовши строкову службу в Українській армії. Повернувшись додому, продовжив трудовий шлях у рідному селі. Працював на ТОВ «Дунаєвецький маслозавод».
Доленосною була зустріч із Неонілою в 1995 році – вона стала його вірною дружиною. Подружжя створило міцну родину та виховало сина. Останні роки свого мирного життя Олександр присвятив роботі кочегаром центральної котельні міста на ТОВ «Теплосервіс».
У квітні 2023 року, повертаючись з роботи, Олександр отримав повістку. Не вагаючись, він залишив родину та мирне життя, щоб стати на захист України від російських загарбників. Він віддав усі сили, щоб зупинити ворога, щоб наша громада і вся Україна могли жити в мирі. Пройшовши крізь пекло бойових дій, хоробрий Воїн зазнавав численних поранень, неодноразово проходив лікування, але незмінно повертався до виконання свого обов'язку. За самовіддану службу був відзначений нагородою військової частини.
Та, на жаль, мужнє серце Героя перестало битися. Сьогодні він востаннє повернувся до рідного порогу, в рідне село. Замість радісної зустрічі з близькими – сльози, біль і невимовний смуток.
Без опори залишилася кохана дружина, без батьківського плеча – син. Без синівської турботи – зламані горем батьки, які втратили в цій жорстокій війні єдину дитину.
Море квітів, «живий коридор» на узбіччях вулиць міста та рідного села, українські прапори, невимовний жаль, біль та розпач від втрати переповнює кожного з нас. Сколихнувши небо залпами від пострілів військових, наспівуючи Державний Гімн України, попрощалися із Захисником рідні, близькі, друзі, побратими та жителі громади.
Шановна родино! Прийміть наші найщиріші співчуття у цю гірку годину. Нехай Господь дарує вам сили пережити цю нестерпну втрату. Нехай буде доброю і світлою пам'ять про Захисника України Олександра. Нехай легко буде йому там, у світах кращих, серед побратимів.
Вічна і світла пам’ять Захиснику України!
