Складно приймати кожну втрату, не вистачає слів ненависті до ворога, залишається молитись за Воїнів-оборонців рідної землі та за тих, хто поповнив небесне воїнство.
Смерть нашого мужнього бійця та земляка Дениса ЗАЙЦЯ, знову нагадала всім нам про справжнє пекло війни, в якому гине цвіт української нації.
Коридором шани зустріли земляки кортеж із тілом полеглого Захисника. Громада провела в останній шлях новітнього Героя.
14 жовтня 2024 року стало трагічним днем для всієї Дунаєвецької громади. В цей день, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Максимільянівка на Донеччині, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, загинув командир відділення безпілотних авіаційних комплексів, молодший сержант ЗАЄЦЬ Денис Миколайович.
30 років… Такий молодий, з планами та вірою у майбутнє. У розквіті життя, не дожив до мирного часу, який так відчайдушно захищав.
Денис народився 7 червня 1994 року в місті Дунаївці. Ще з дитинства проявляв себе як розумна, щедра та доброзичлива людина. Навчався у Дунаєвецькій гімназії №1, закінчив її із відзнакою. Згодом Денис вступив до Львівської політехніки, але пізніше перевівся до Київського політехнічного інституту. Після, працював у складі-магазині «Євро Лідер» у м. Дунаївці.
Його життєвий шлях було покладено на захист рідної країни у січні 2023 року, коли Денис був мобілізований до лав Збройних Сил України. Для своїх побратимів він став більше, ніж просто товаришем по зброї. Денис був братом, опорою в найважчі хвилини, завжди готовим прийти на допомогу. Ворогам він був невблаганною карою, невтомно виконуючи свої обов’язки як командир відділення безпілотних авіаційних комплексів. Влітку цього року Денис отримав подяку за сумлінну службу, а 5 вересня був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ — Нагрудним знаком «Золотий хрест» за мужність і відданість справі.
Прощались із бійцем рідні, близькі, друзі, однокласники, усі небайдужі, які прийшли віддати шану й схилити голови за найвищу жертву нашого земляка в ім’я Батьківщини. Живим з фронту на свого Героя з нетерпінням чекали мати, бабуся, дідусь та брат. Поховали Дениса з усіма почестями під оркестровий гімн України та залпи почесної варти у рідному місті, де тепер над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Ми схиляємо голову перед важкою втратою, висловлюємо безмежну вдячність рідним за те, що виховали такого сина — справжнього Героя України.
Його ім’я – Вічність та щит, для тих, хто прожив цей день у тиші.
Вічна пам’ять та шана полеглому Захиснику України!
