Стійкістю та силою наших воїнів захоплюється увесь світ. Та, на жаль, не всі вони повертаються додому живими. Безжальна та жорстока війна забирає найкращих Захисників України 
16 грудня 2023 року, неподалік населеного пункту Синьківка Куп'янського району Харківської області, під час виконання бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям, загинув головний сержант Боровик Григорій Володимирович.
Боровик Григорій Володимирович народився 1 січня 1969 року у селі Мала Побіянка на Дунаєвеччині. Любив рибалити. Після закінчення Малопобіянської школи вступив і навчався у Миколаївському будівельному технікумі за спеціальністю «промислове і цивільне будівництво» (Миколаївський будівельний фаховий коледж Київського національного університету будівництва і архітектури). У 200-2001 рр. закінчив курси підготовки у Одеському морському тренажерному центрі за професією «моторист (машиніст) ІІ розряду».
Учасник АТО, з перших днів війни добровольцем став на захист рідної країни.
Борець за правду, чесний та відважний Григорій ніколи не стояв осторонь, він був справжнім сином своєї Батьківщини. Починаючи з 2015 року був призваний на військову службу уЗСУ за частковою мобілізацією. Неодноразово отримував поранення, мав контузію, але не шкодуючи свого здоров’я знову повертався на службу. Оскільки захищати Україну від окупантів було свідомим вибором Григорія.
У 2016 році його було зараховано в запас. З початку повномасштабного російського вторгнення, він одразу доєднався до територіальної оборони села Мала Побіянка, а далі, коли настав час, він не роздумуючи, став добровольцем та пішов на схід боронити рідну землю.
Служив у 3 механізованій роті 1 механізованому батальйоні 115 бригади.Але, на жаль, під час штурмових дій противником наших позицій, на 54 році життя, ворожа куля зупинила серце нашого Герою, який загинув, прикриваючи своїх побратимів ціною власного життя
Був представлений до нагороди.
Для когось він був другом, для когось братом… Хтось випадково познайомився з ним там, у горнилах війни… Проте за ним ніколи не заплачуть батьки, бо їх уже немає…
Смерть БОРОВИКА Григорія – це біль усієї громади, біль усієї України. Провести Захисника в останню дорогу, живим коридором на вулицях, якими пролягав шлях траурного кортежу прийшли – містяни з синьо-жовтими прапорами, стоячи навколішки…
Поховали Григорія Володимировича на батьківщині у селі Мала Побіянка. Церемонія поховання відбулася з усіма військовими почестями, присутні віддали останню шану Герою під звуки військового салюту та гімну України. Щиро співчуваємо родині та друзям, сумуємо разом з вами.
Наш земляк був мужнім і відповідальним бійцем та вірно служив народові України. Низький уклін та наша глибока вдячність Новітньому Героєві за оборону Батьківщини. Гірко та дуже боляче втрачати наших захисників, але війна забирає найкращих… Він віддав найдорожче – своє життя, аби Україна була вільною та незалежною.
26 липня 2024 року у селі Мала Побіянка, де народився, жив та навчався Григорій, відбулося відкриття меморіальної дошки, що символізує не лише глибоку вдячність, але й неперервний зв'язок між минулим і сучасним. Увічнює ім'я героя, який пожертвував усім, щоб ми могли жити в мирі і безпеці. Його відвага і самовідданість залишаться в нашій пам'яті назавжди, як приклад незламної сили духу і гідності.
Відповідно до указу Президента України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, головного сержанта Боровика Григорія Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Світлої дороги до рядів Ангелів-захисників Небесного воїнства. Вічна пам'ять Захиснику!