Про загибель земляка, старшого солдата Зюбрицького Ігора Івановича повідомили у Дунаєвецькій громаді: «У результаті погіршення стану здоров'я, 3 лютого 2023 року, помер в реанімації Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова».
Зюбрицький Ігор Іванович народився 23 січня 1968 р. року в селі Слобідка-Рахнівська. Там навчався у школі, а згодом закінчив культурно-освітнє училище в Кам’янці-Подільському (Кам'янець-Подільський фаховий коледж культури та мистецтв). Як одружився у 1989 році, то переїхав у Воробіївку до дружини в село Воробіївка, де і проживав.
Не маємо жодних сумнівів, що Ігор Іванович став талановитим музикантом. На доказ цього твердження наведемо деякі факти з творчої біографії нашого захисника. Ігор Іванович був трубачем, солістом муніципального оркестру в Дунаївцях. Працював керівником, завідувачем клубу у Воробіївці, в місцевій школі навчав дітей музиці, а в 1990 році при клубі організував оркестр. Мав Ігор Іванович і свій вокально-інструментальний ансамбль, який успішно виступав на проводах і весіллях. Його популярність не обмежувалась лише районом, але поширювалась далеко за його межами.
Мобілізували чоловіка для участі в антитерористичній операції З січня 2015 року. Як водій БМ-21 «Град», до квітня 2016 року Ігор Іванович перебував в Пісках і Авдіївці.
Строкову службу Зюбрицький проходив у Яворові, тому коли давні товариші по службі запропонували підписати контракт на проходження військової служби, Ігор Іванович пристав на їх пропозицію і в липні 2020 році підписав контракт на 3 роки.
Служив військовий у військовій частині А0998, в евакуаційній роті ремонтно-відновлювального батальйону 24-ї окремої механізованої бригада імені короля Данила. Неодноразові ротації на Схід в зону бойових дій. Остання відбулася в травні 2021 році в район Лисичанського нафтопереробного заводу і Рубіжного. Там його і застало повномасштабне вторгнення московії.
В квітні 2022 року окупант почав тиснути на українські війська – відтісняти з утримуваних позицій, а з 7 по 9 травня з Ігорем Івановичем не було зв’язку. Коли боєць знову вийшов на зв'язок, то повідомив, що переважно увесь час вони перебували в підвалах, захищаючи себе від постійних обстрілів. Настільки їх тоді накривала артилерія, що ніхто вже і ніхто не мав надії вийти звідти живим. В ніч на 9 травня їм вдалося вийти на дорогу Лисичанськ – Бахмут, яка повністю обстрілювалася. Вибратись вдалось з пекла лише десь п’ята частина з усіх бійців.
А в грудні Ігор Іванович втратив близького друга – зник безвісти побратим. Вигоріло серце солдата, була важка втома від війни. Не дух надломився, а тіло підводило.
Знову ротації: Черкаську область. Коротенька відпустка в липні додому стала ще коротшою. 5 днів і виклик у Київську область. Далі - Миколаївська і останнє місце в Дружківці на Донбасі.
23 січня ювіляр відмітив 55 років. 24 числа подзвонив і сказав, що через інсульт, який трапився в чоловіка, його везуть в лікарню на Дніпро. Там надали невідкладну допомогу і запевняли в подальшому одужанні. Але ворог продовжував обстрілювати прифронтові міста. В ніч на 26 січня відбувалися чергові обстріли і хворих виводили в коридор і це попри те, такому хворому потрібно було лише лежати.
Повернувся до палати і впав. 26 січня увечері відбулася нейрохірургічна операція, після якої Ігор Іванович впав у кому, з якої вже не вийшов. 3 лютого військового мали евакуювати на Вінницю, але натомість рідні отримали дзвінок, в 2 годині ночі у Зюбрицького зупинилося серце. В липні 2023 року мав би закінчитися контракт…
Поховали Зюбрицького Ігора Івановича в Воробіївці на місцевому цвинтарі. Залишилися мама, дружина, дві дочки, четверо онуків, сестра, племінники. Згодом, на школі в Слобідці-Рахнівській (01.10.2023 р. з нагоди Дня Захисника) і Воробіївці (07.09.2023 р.) з’явилися пам’ятні дошки.
Висловлюємо глибокі співчуття та розділяємо біль втрати разом із родиною загиблого захисника. Низький уклін і вічна пам'ять герою України.