Пишається Дунаєвеччина ще одним своїм славним героєм - капітаном Анатолієм Романчуком.
Народився Романчук Анатолій Михайлович 17 січня 1981 року у селі Залісці на Дунаєвеччині, де закінчив загальноосвітню школу. Навчався у Вищому професійному училищі № 36 с. Балин.
У Збройних Силах України з 1 серпня 1999 року, призваний Дунаєвецьким районним військовим комісаріатом. Зрештою, приклад батьків, які служили і працювали у військовій частині дав свій плід. 2003 року у місті Суми Анатолій Михайлович закінчив військовий двічі орденів Червоного Прапора інститут ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького Сумського державного університету. Там поєднав свою долю з Вікторією.
З 1 березня 2014 року служив начальником розвідки 1-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного артилерійського самохідного дивізіону 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області). З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Після навчання в Житомирі одразу на Схід.
У липні 2014 року капітан Романчук отримав важкі поранення при намаганні вирватися з оточення загарбників на кордоні із московією в районі села Тарани Шахтарського району Донецької області. Військовий автомобіль, в якому він знаходився, під час бойового завдання у напрямку Горлівки, потрапив у ворожу засідку і його розстріляні з РПГ. Розвозили по позиціях необхідне, а те що вже місцевість оточена інформації не було. З 26 на 27 липня 2014 року разом з Анатолієм в засідку потрапив і підполковник Олександр Шкурко, якого згодом окупанти по звірячому розстріляли. Важкопораненого офіцера з перебитою артерією вороги взяли у полон. Капітана Романчука доставили в лікарню міста Сніжне Донецької області. Лікарі намагались врятувати капітана Романчука, прооперували, але їх зусилля виявилися марними. 27 липня 2014 року він помер від отриманих поранень. Через два дні, 29 липня, Анатолій на п’ять днів мав плановану відпустку.
На час загибелі Анатолія, у нього залишились батьки, дружина та син. Дружина із сином Героя мешкають у Білій Церкві. Батьки, які проживають у Хмельницькому, викупили тіло, яке їм повернули у бусику на шматі.
5 серпня в Білій Церкві відбулося громадське прощання з Героєм. 6 серпня 2014 року воїн був похований на кладовищі села Залісці Дунаєвецького району Хмельницької області.
Романчуку Анатолію Михайловичу було посмертно присвоєне звання майора.
Указом Президента України №747/2014 від 29 вересня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
14 жовтня 2014 р. члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проєкт рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Біла Церква» Анатолію Романчуку (посмертно).
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь а антитерористичній операції» (указ Президента України від 17 лютого 2016 року №53/2016).
Нагороджений посмертно орденом «Хрест Героя» (ГС «ВО «Ми українці», наказ №55, 2021 р.).
21квітня 2015 року в селі Залісці, на будівлі навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня щкола І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (вулиця Анатолія Романчука, 5А), де навчався Анатолій Романчук відкрито меморіальну дошку на його честь. Ім’ям Анатолія Романчука названо вулицю в селі Залісці.
Портрет воїна розміщений на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у м. Києві: секція 2, ряд 5, місце 10.