Є втрати, від яких завмирає серце. Є біль, що пронизує душу наскрізь...
Сьогодні чорний смуток огорнув нашу громаду - не повернеться більше додому той, хто у віці мудрості обрав шлях Воїна. Воїна, який не зміг сидіти вдома, коли сини воюють, не зміг залишитися осторонь, коли Україна кличе своїх Захисників.
14 січня, зі сльозами в очах і болем в серці, провели в останню земну дорогу солдата КОВАЛЯ Ігоря Миколайовича з м. Дунаївці.
Народився майбутній Герой 11 червня 1965 року в Тольятті, але доля привела родину до нашого містечка, яке стало для нього рідною домівкою. Навчався у Дунаєвецькій школі №1, далі - у Балинському училищі, де опанував професію тракториста-машиніста. Відслуживши в армії, працював на суконній фабриці.
У 1990 році створив міцну родину з коханою Надією. Разом виростили двох синів Андрія та Вадима, які захищають Україну з перших днів війни.
Полум'я патріотизму горіло в душі Ігоря Миколайовича ще з 2014 року. Тричі підписував контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою, яка базується в місті Яворів Львівської області. 18 вересня 2024 року добровільно пішов до 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону «Едельвейс».
9 січня 2025 року, внаслідок скидання саморобного вибухового пристрою з безпілотного літального апарата противника, в районі населеного пункту Дворічна Куп’янського району Харківської області, обірвалося життя нашого Захисника…
59 років... Така коротка дорога життя... Залишилися у невимовному горі дружина, сини-Воїни та онуки, для яких дідусь став янголом-охоронцем на небесах.
Поховали Ігоря Миколайовича зі всіма військовими почестями на Алеї Слави. Трикратний салют сповістив про те, що віднині тут спочиває вірний син України🇺🇦, який поклав своє життя на вівтар Перемоги.
Не існує слів, здатних загоїти рани рідних. Не вистачає сліз, щоб виплакати біль втрати.
Вічна пам'ять Герою, чиє життя стало прикладом мужності та самопожертви. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.
