Солдат Коваль Ігор Миколайович загинув 9 січня 2025 року в районі населеного пункту Дворічна Куп’янського району Харківської області.
Назавжди 59 років...
Народився майбутній Герой 11 червня 1965 року в Тольятті, але доля привела родину в місто Дунаївці, яке стало для нього рідною домівкою. Навчався у Дунаєвецькій школі №1, далі - у Балинському училищі, де опанував професію тракториста-машиніста. Відслуживши в армії, працював на суконній фабриці, а згодом автослюсарем на СТО. Він дуже любив ремонтувати автомобілі. Це було його покликанням, тому досить старанно виконував роботу.
У 1990 році створив міцну родину з коханою Надією. Разом виростили двох синів Андрія та Вадима, які захищають Україну з перших днів війни.
Полум'я патріотизму горіло в душі Ігоря Миколайовича ще з 2014 року. Тричі підписував контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою, яка базується в місті Яворів Львівської області. Після закінчення строку контракту повернувся додому.
Бажання знову стати на захист Батьківщини було в Ігоря ще з початком повномаштабного вторгнененя ворога, але не було змоги… Адже з перших днів війни захищати рідну землю став молодший син Вадим, який повернувся з Польщі, а згодом старший – Андрій. Також у лавах ЗСУ проходив службу його сват Момоток Геннадій Андрійович, який загинув 27 березня 2022 року. Два роки вважався безвісти зниклим. Тому Ігор докладав усіх зусиль, щоб підтримати невістку, яка виховує двох дітей, та сваху. Але думки про те, що його сини воюють з ворогом, не покидали батька. Він неодноразово казав: « Я не можу сидіти вдома, коли там мої діти». Вже після поховання свата Ігор вирушив до військкомату.
18 вересня 2024 року добровільно звернувся у військову частину м.Чернівці, де пройшов військово-лікарську комісію, оскільки в Кам’янці-Подільському йому відмовили в мобілізації, бо після важкої травми ноги, яку отримав у 2023 році, йому вставили металеву пластину. Проходив службу у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї ОГШБр «Едельвейс». Військова частина А3029. Виконував обов’язки мінометника.
9 січня 2025 року, внаслідок скидання саморобного вибухового пристрою з безпілотного літального апарата противника, в районі населеного пункту Дворічна Куп’янського району Харківської області обірвалося життя Захисника.11 червня 2025 року йому виповнилося б 60 років.
Про той сумний четвер з болем згадує дружина Надія, коли в останнє говорила з Ігорем:
«Зранку я йому зателефонувала. Він сказав, що ще два тижні, і вони будуть повертатися на відпочинок після виконання завдання. А ще каже: «Як добре, що я почув твій голос»».
Вона розповідає, що Ігор завжди знаходив час, щоб написати хоч раз в день «все добре».
«В п’ятницю вже не було повідомлення, і я не могла додзвонитися до нього. На душі стало тривожно. А ввечері приїхав молодший син. Я ще так здивувалася, бо кілька днів назад він тільки поїхав. Я спитала: «Тато поранений ?», а він : «Гірше, загинув…», зі сльозами розповідає Надія.
Він був люблячим чоловіком, батьком та дідусем. Мав багато планів, але така коротка дорога життя...
Залишилися у невимовному горі дружина, сини-Воїни та онуки, для яких дідусь став янголом-охоронцем на небесах.
Поховали Героя зі всіма військовими почестями в м. Дунаївці на Алеї Слави.