Із невимовним болем і глибокою скорботою громада Дунаєвеччини сьогодні зустріла на рідній землі свого Героя — Погинайка Вадима Анатолійовича, Захисника України, який загинув у боротьбі за нашу свободу, мир і незалежність.
Його життя обірвала жорстока війна, яка триває на українській землі вже понад три роки, залишаючи в кожному місті, кожному селі — рани, біль, могили, вічну пам’ять...
Вадим Анатолійович Погинайко народився 18 березня 1973 року в місті Дунаївці. Тут минуло його раннє дитинство — відвідував дитячий садок, а з 1980 року навчався у Дунаєвецькій середній школі №2. Після восьмого класу родина переїхала до села Мушкутинці, де Вадим завершив шкільне навчання.
Мріючи про професію, яка давала б змогу творити корисне й працювати руками, він вступив до технікуму в місті Хотин, здобувши спеціальність механіка. Згодом — строкова служба у лавах Національної гвардії України.
Після служби життя повело його за кордон — до Італії, де Вадим працював, створив родину та став батьком сина Максима. Але справжній дім — це там, де серце. У 2019 році він повернувся в Україну, до рідного села, до матері. Працював, допомагав, жив звичайним життям.
Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Вадим, не вагаючись, став до лав Збройних Сил України. У травні 2023 року він добровільно записався на службу. Пройшов навчання в місті Рівне, після чого вирушив на фронт — боронити Україну від ворога.
З 15 липня 2023 року зв’язок із ним зник. Довгий час він вважався зниклим безвісти. Рідні, друзі — чекали, вірили, молилися...
І лише минулого тижня надійшла страшна звістка: під час боїв у районі населеного пункту Масютівка Куп’янського району Харківської області солдат Вадим Погинайко загинув, залишившись вірним присязі та рідній землі до останнього подиху.
Назавжди 50...
Сьогодні, під скорботні звуки оркестру, жалобна процесія вирушила до місця останнього спочинку Воїна.
Військовослужбовця з почестями поховали на місцевому кладовищі села Мушкутинці, де пролунали залпи почесної варти — як знак пошани та вдячності за віддану службу Україні.
Від імені всієї Дунаєвецької територіальної громади висловлюємо щирі співчуття матері загиблого Героя — Галині Яківні, а також усім рідним, близьким, друзям і побратимам. Ми схиляємо голови перед вашою гідністю і болем.
Вадим Погинайко залишиться у пам’яті земляків як доброзичливий, щирий, працьовитий чоловік. Він був турботливим сином, надійною опорою для матері, люблячим батьком, добрим сусідом, відданим другом. У кожному його вчинку — гідність і серце.
Вічна слава Вадиму Анатолійовичу Погинайку — солдату, українцю!
Слава Україні!
Героям слава!
