Сьогодні, 9 липня 2025 року, Дунаєвеччина зі сльозами на очах, з болем у серці, проводжала в останню земну дорогу солдата ЛУЦЬКОГО Сергія Валентиновича. Його тіло повернулось на рідну землю, але душа — вже в Небесному Легіоні Героїв.
Сергій загинув 5 липня поблизу населеного пункту Виїмка на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу, під час виконання бойового завдання. Його серце зупинилося там, де найгарячіше, де щодня точиться запекла боротьба за майбутнє України. Він тримав позицію до останнього подиху, прикриваючи нас із вами — наших дітей, наші домівки, наше життя.
Сергій Валентинович народився 25 серпня 1971 року в місті Дунаївці. Виріс у багатодітній родині, був найстаршим серед п’яти дітей. Навчався у місцевій школі №1, згодом — у Балинському училищі, де здобув професію будівельника. Пройшов строкову службу в армії, був опорою для батьків, пізніше — для власної родини. Працював за кордоном, намагаючись забезпечити краще майбутнє для своїх дітей — доньки Ірини та сина Сергія.
І хоч доля не завжди була прихильною, він ніколи не здавався. У 2019 році Сергій став на захист України, підписав контракт і став учасником АТО. Повернувшись у 2021 році, працював у ТОВ «Подільський бройлер» та за фахом — будівельником. Але коли ворог знову прийшов на українську землю — Сергій без вагань повернувся до війська. 21 листопада 2024 року був мобілізований вдруге. Пройшов бойове злагодження в Рівному та Івано-Франківську.
Цьогоріч, 19 травня, Сергій заступив на бойову позицію. Останній зв'язок із рідними — 20 червня. Далі — мовчання, яке принесло страшну звістку…
Сергій не дожив до свого 54-го дня народження. Не побачить, як зростають його троє онуків, не пригорне рідних. Але він назавжди залишиться в нашій пам’яті як людина мужності.
Сьогодні багато мешканців громади, рідні, побратими, друзі, просто небайдужі люди стали на коліна, вшановуючи його останню дорогу. Було багато сліз, багато мовчання і багато вдячності. У наших серцях — щем, у душах — гордість за те, що ми мали такого Захисника серед нас.
Сергій Луцький залишив у глибокій жалобі матір, батька, доньку, сина, трьох онуків, сестру та трьох братів.
Дорога родино, прийміть наші найщиріші співчуття. Розуміємо, що жодні слова не зменшать той біль, який ви зараз переживаєте. Але знайте — ваша втрата стала болем усієї громади. Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми шануватимемо його ім’я.
Нехай світла пам’ять про Захисника буде сильнішою за смерть. Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а вам — сили витримати це випробування.
Вічна пам’ять і вічна слава Сергію Валентиновичу!
Слава Україні! Героям Слава!
