Безжальний біль розпанахав серця, страшний сум стискає душі і не відпускає…
6 листопада 2025 року поблизу населеного пункту Оріхів Запорізької області перестало битися серце нашого земляка з міста Дунаївці, старшого солдата, майстра ударних безпілотних авіаційних комплексів БОНДАРА Віктора Петровича.
Віктор народився 18 червня 1988 року у Дунаївцях. Закінчив школу №2, здобув освіту у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Працював, навчався, мріяв, жив звичайним життям молодої людини — чесного, щирого, небайдужого.
У 2014 році Віктор був серед тих, хто вийшов на Майдан. Він не міг стояти осторонь, коли вирішувалася доля України. За участь у Революції Гідності був відзначений пам’ятною медаллю «Учасник Євромайдану». Саме тоді в його серці остаточно визріла любов до Батьківщини — глибока, справжня.
Певний час Віктор працював учителем фізичної культури у Томашівській школі. Діти обожнювали його — за доброту, гумор, щирість і підтримку. Його серце було відкритим до всіх: для друзів, для рідних, для кожного, хто потребував допомоги. Він любив життя, спорт, подорожі, свою родину, свою землю. І понад усе — свободу!
Та коли 24 лютого 2022 року ворог знову ступив на українську землю, Віктор не вагався ні хвилини. О 7-й ранку він уже був у військкоматі.
Добровольцем вступив до лав територіальної оборони, а згодом — до Збройних Сил України. Він знав, що має бути там, де найважче, — щоб боронити.
На Запорізькому напрямку виконував надскладні бойові завдання, був майстром ударних безпілотних авіаційних комплексів. Минулого року отримав осколкове поранення, але, пройшовши лікування і реабілітацію, знову повернувся на фронт. Бо інакше не міг.
Віктор жив із вірою в Перемогу. Робив усе, щоб московський окупант не ступив на нашу землю.
За свою відданість мав численні нагороди: «За оборону України», «Залізний хрест», нагрудний знак «65 окрема механізована бригада» ІІ ступеня, медаль «За відвагу».
Він був добрим сином і дбайливим дядьком, вірним другом і людиною великої душі. Спокійний, чесний, усміхнений, справжній. Людина, поруч із якою завжди було тепло.
Йому було лише 37…
Тепер назавжди 37.
Повному сил, планів, мрій, що обірвалися від вибуху війни.
🖤Сьогодні у рідному місті його провели останньою дорогою. Востаннє Віктор побував у своїй оселі, на своїй землі, серед людей, які його знали, любили і шанували. Провести Героя прийшли побратими, священнослужителі, представники влади, друзі, жителі громади. Плакали всі — бо болить, бо нестерпно, бо не забути.
🕊Поховали Захисника на міському кладовищі з усіма військовими почестями. Державний гімн, і вітер, мов молитва, ніс у небо слова вдячності.
Розділяємо невимовне горе родини, низько схиляємо голови у скорботі перед вічною і світлою пам’яттю Героя України Віктора Бондара.
Він жив і боровся, щоб ми жили у мирі. Він наближав нашу Перемогу.
Слава і честь Захиснику України!
🕯Вічна пам'ять і безмежна вдячність!
