Сьогодні «на щиті» зустрічали земляка - МИХАЙЛОВА Владислава Михайловича.
23 роки… У розквіті сил і життя... Як боляче, як несправедливо, коли гинуть зовсім юні українці.
Владислав Михайлов народився 12 квітня 2000 року в місті Дунаївці. Батьки ростили, піклувалися, вчили, але не для війни, а для життя: щасливого, яскравого, довгого та мирного. У 2015 році юнак закінчив 9 класів Дунаєвецької школи № 2. У 2018-му – Державний навчальний заклад «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти», здобув професію механіка. Далі – служба в армії, по закінченню якої відразу підписав контракт. За час військової служби одружився з Лілією. У 2021 році в молодої сім’ї народилась донечка Єлизавета.
Владислав з сім’єю мали великі плани на майбутнє, на щасливе життя у незалежній Україні. Але 24 лютого 2022 року все змінилося… Владислав не зміг залишитись осторонь, – вперто сказав, що хоче і буде служити в ЗСУ. Так і сталося. Взявши до рук зброю, він став на захист рідної країни, своєї родини, кожного з нас… Мужній воїн завжди заспокоював рідних, що все буде добре. Та, на жаль, не дочекався тих днів.
16 січня цього року, внаслідок атаки дроном противника, Владислав був важко поранений. Його евакуювали до стабілізаційного пункту військової частини на Херсонщині з подальшою евакуацією в Миколаївську область. 20 січня – до обласної клінічної лікарні міста Одеси. Лікарі боролися за його життя до останнього, але… в неділю, 21 січня, життя Героя обірвалось… Скорбота і сум завмерли в повітрі… Звістка про його смерть ранила не одне людське серце. Мрії, цілі та бажання, скільки всього не встиг він зробити…
Без батька залишилась маленька донечка, без надійної опори та підтримки – дружина, без сина – батьки, без брата – сестра...
Невимовний біль і смуток, страшна і непоправна втрата у ще одній українській родині…
Провести земляка в останню дорогу разом з рідними, бойовими побратимами, прийшло чимало жителів Дунаєвеччини. Таке молоде життя… обірвала ця клята війна…
Поховали Владислава за усіма канонами військового поховального ритуалу на Могилівському кладовищі. Тужлива мить прощання: під оркестрове виконання Державного Гімну України і потрійний збройний салют. Державний Прапор України, що огортав труну, військові, від імені Президента України, вручили батькові Владислава, як символ його героїзму та відданості своїй державі.
Щодня! Щодня ми маємо пам’ятати про ту непомірну велику ціну, яку платив і продовжує платити наш народ за волю, за право бути вільними українцями у своїй Україні. Ця ціна вимірюється людськими життями, що їх кладуть на вівтар української незалежності та державності кращі Сини і Доньки, серед яких і жителі нашої громади!
Доземно вклоняємось за подвиг земного життя, Владиславе, за мужність і відвагу, за святу любов до матері-України. Твій слід назавжди закарбований у наших серцях.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Світла пам’ять усім Захисникам, хто пішов у вічність…
