Старший лейтенант Дармограй Микола Миколайович, позивний «Кучерявий», «Кучер», загинув 1 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання східніше населеного пункту Олешня Курської області.
Йому було лише 24…
Микола народився 23 вересня 2000 року в селі Заставля, в родині, де завжди панували любов, турбота і повага. Навчався у ЗОШ №1 та №3 міста Дунаївці. Найбільше у школі любив історію. "У дитинстві Микола був добрим, щирим і справедливим. Завжди стояв на захисті тих, хто потребував підтримки. Відзначався лідерським хистом і сильною відповідальністю. Не терпів несправедливості та фальші. У мирному житті захоплювався історією, подорожами мальовничими місцями України та риболовлею. Любив тварин – особливо котів, а також природу: метелики сідали на його руки, а ящірки, черепахи й навіть вужі підповзали до нього без страху", - розповідає мати військового.
Згодом вступив до Національного університету «Одеська юридична академія», де здобув фах у галузі права. У 2022 році здобув ступінь магістра права на факультеті прокуратури та слідства Одеської юридичної академії. Паралельно навчався на військовій кафедрі Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Під час навчання неодноразово отримував грамоти та відзнаки, входив до команди вузу зі спортивної стрільби. Мати зазначила: "Для Миколи найважливішими були любов до Батьківщини, вірність, гідність, чесність, побратимство та справедливість. Його життєвим кредо стала цитата Василя Симоненка: "Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя". І коли Україна потребувала захисту, не вагався жодної миті – добровільно став у квітні 2023 року до лав Збройних Сил України у свої 22 роки. Служив чесно й віддано. Пройшов навчання за кордоном .
У 2024-2025 воював у складі 6-го окремого полку рейнджерів Сил спеціальних операцій у військовій частині А 5018- був командиром штурмового взводу.
Отримав два поранення та завжди повертався до побратимів на фронт. Відзначався рішучістю, сміливістю та безмежною любов’ю до України.
На Курському напрямку 1 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання східніше населеного пункту Олешня Курської області, він віддав найцінніше — життя. Травми, яких зазнав під час бою, виявилися несумісними з життям.
Микола Дармограй не встиг стати батьком, не встиг побудувати сім’ю…
На Захисника вдома чекали рідні – мати, батько,брат, бабуся та дідусь…
Поховали Героя на кладовищі с. Заставля.