Час…! У кожного із нас з ним свої рахунки, а в України – особливі. На шляху боротьби за Незалежність український народ приносить у жертву своїх найкращих синів і дочок. Наші Захисники… наші відважні Воїни… вони героїчно віддають життя за Україну. Їх подвиг неоціненний. Їхньою кров’ю омита наша держава. Стримуючи московських ординців загинув Драгомерецький Сергій Антонович, 1979 року народження.
Народився наш Герой 15 березня 1979 року в багатодітній родині у селі Велика Побійна, де закінчив місцеву школу і провів дитинство. Ще малим хлопчиком він втратив тата… Навчався у ПТУ міста Кам’янець-Подільський. Згодом вступив на військову службу та проходив її на території Кримського півострова, закохався та переїхав з дружиною до Києва у село Вишеньки Бориспільського району Київської області. Поступив на навчання до МАУП і почав займатися громадською діяльністю. Можливо, саме з огляду на таку активність, Сергій згодом носитиме позивний «Джміль»…
Хоробрий захисник нашої Батьківщини Сергій Драгомерецький проживав із родиною у Вишеньках. Займався будівництвом, працював спортивним інструктором Бориспільського центру спорту. Сергій вів активну громадську діяльність, завжди був небайдужим до проблем односельців, його цінували та поважали всі, хто його знав. Активний час ніколи не залишався осторонь суспільних процесів і у 2018 році він ініціював створення громадського формування з охорони громадського порядку ГО «Громадська варта Вишеньки», яке й очолював - сприяв розбудові правового європейського громадянського суспільства в Україні.
Неодноразово ініціював збір гуманітарної допомоги, яку і відвозив хлопцям в зону АТО у 2014 році. Сергій дуже захоплювався спортом і активно залучав до нього молодь. Працював Сергій у Бориспільському центрі спорту інструктором зі спорту. Дуже пишався своїми командами, а саме: футбольною, волейбольною та баскетбольною, дуже багато відзнак, грамот, подяк та кубків Сергій зі своїми командами приніс громаді у якій проживав.
На початок повномасштабного вторгнення Сергій знаходився за кордоном, але в перший же день вирушив в Україну перетинаючи кордон пішки, збиваючи ноги, бо мав намір вступити до лав Територіальної Оборони, але вони були заповнені. Сергій почав активно займатися волонтерством, допомагав військовим закуповуючи автомобілі, зокрема і у нашому місті. У найгарячіші точки прямував Сергій з допомогою для хлопців які віддавали свої життя за нашу свободу. Майбутній воїн це бачив і не міг залишитись осторонь, тож згодом він покинув волонтерство і вирішив взяти до рук зброю.
23 березня 2023 року разом із групою односельців вступив добровольцем до лав Збройних Сил України, а 28.03.2023 року був призваний на військову службу Бориспільським РТЦК та СП. Одразу не хотіли брати до війська чоловіка у якого були проблеми зі здоров’ям, турбувала грижа, але Сергій був наполеглевим. Служив Сергій Антонович у частині А4438 солдатом 1 роти 3 взводу 23-го окремого батальйону спеціального призначення окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького. Підготовку проходив у Києві та Львові, а згодом був направлений на військовий вишкіл до Італії. Після завершення навчання повернувся до свого батальйону, який брав участь у кровопролитних боях за Бахмут. Не жаліючи себе, робив по три бойових виходи у тиждень, піклуючись про своїх побратимів. До останнього подиху був вірний Україні, присязі та українському народові.
На 5 день після того, як у Вишеньках Сергій поховав товариша, він загинув в бою від вибухової травми. Солдат Драгомерецький Сергій Антонович, 1979 року народження, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області загинув 22 червня 2023 року, отримавши смертельне поранення несумісне з життям. Смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту.
Сергій був улюбленцем українського народу, природжений лідер, який вів за собою людей. Командири відгукуються про Сергія з повагою, як про чесну та сміливу людину. У тих скривавлених окопах Сергій залишив своє життя, свої надії та мрії, залишив їх для того, щоб життя, надії та мрії лишилися у нас, бо був патріотом, людиною високої честі та моралі. Справжнім українцем, вихованим своєю родиною. 22 червня 2023 року Золочівська громада втратила земляка, справжнього Воїна, Драгомерецького Сергія Антоновича, уродженця с. Велика Побійна. Він разом із сім’єю проживав у с. Вишеньки на Київщині, де його і поховали.
29 червня 2023 року Золочівська громада в скорботі опустилася на коліна, проводжаючи свого Героя в останню путь… Йому назавжди 44… Востаннє нашому Воїну віддали військові почесті. На честь солдата гучно пролунав трикратний салют, а рідним Сергія вручили Державний Прапор України, який його побратими зняли з домовини… Тепер він навічно з небесною вартою, а над його могилою завжди майорітиме синьо-жовтий стяг. Доле… Ми не лукавили з Тобою. Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.
У загиблого залишались старенька мати Валентина Степанівна, дружина, та двоє доньок, одна з яких неповнолітня: Тетяна Ромазанова, 23 років і п’ятнадцятирічна Юля, а ще сестри Мирослава, та Надія з Катериною.
На території нашої громади відбулося урочисте відкриття Меморіальної дошки у Великопобіянському старостинському окрузі (Велика Побійна, Будинок культури, 60, 24.10.2023 р.) Вшанувати пам’ять Воїна прийшли представники влади, родина загиблого, друзі, учні школи та жителі старостинського округу. Сергій Антонович поклав свою душу і тіло за те, щоб ми жили в незалежній державі. Вічна пам’ять та слава нашим звитяжним Захисникам!
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів та доньок України, карбуючи їхні імена у наших серцях. Добрий, щирий і завжди усміхнений – саме таким Сергій Драгомерецький назавжди залишиться у нашій пам’яті… Висловлюємо щирі співчуття сім’ї, рідним, близьким, друзям та побратимам з приводу загибелі на фронті Сергія. Нехай добрий і світлий спомин про нього назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, любив та шанував.
Вічна пам’ять Герою Сергію! Доброволець, Солдат, Захисник – безмежна тобі вдячність за Україну!