Існує пафосний вислів про те, що війна — це справа молодих. Молоді люди дійсно, звісно, завжди були певними каталізаторами рішучих дій, але чергова війна з московським загарбником, яка триває зараз — це справа усіх поколінь. І наш приклад є тому яскраве свідчення. На все свій час, час народження та час смерті… Життя! Яке ти коротке та швидкоплинне. Скільки в тобі хорошого, глибокого, тернистого та безцінного.
Чергову сумну звістку отримала Дунаєвецька громада. На війні поліг військовий, який правдою та волею стояв за нашу Україну. Під час виконання бойового завдання поблизу м. Куп'янська Харківської області, у віці 57 років загинув Фурін Володимир Вікторович — молодший сержант, водій 92 ОМБр., учасник АТО з села Рахнівка. Чоловік був 1965 року народження, наш земляк, наш Герой, який поклав життя за майбутнє наших нащадків, за світлий промінчик надії та щасливу долю.
Володимир народився 25 квітня 1965 року у місті Підгородне Дніпропетровської області в сім`ї робітників. Батьки Володимира за національністю були росіянами, тому маленький Володимир за національністю теж був росіянином. Мати Фуріна Тамара Миколаївна, уродженка Пермської області (російська федерація) та батько Фурін Віктор Іванович, уродженець Приморського краю (російська федерація), після весілля обрали для життя собі нову домівку в Україні. Володимир став молодшим братиком дворічній сестрі Тетяні.
Коли Володі було три роки батьки переїхали в село Велика Костромка Апостолівського району Дніпропетровської області, де він пішов до школи. Коли старша сестра пішла в 1 клас, Володя брав її підручники та самостійно навчився читати і писати. В школі навчався на відмінно.
В 1979 році помер батько і підліток став опорою та неабияким помічником мамі, сестричкам та братику. На той час в багатодітній сім`ї зростало вже 6 діток. Після 8-го і 9-го класу працював в радгоспі на літніх канікулах помічником комбайнера. Сім`я пишалися ним, бо не кожного брали на таку роботу. Для молодших Володя був і прикладом, і захисником. Після закінчення місцевої школи його зразу ж взяли на роботу в радгосп. Працюючи здобував професію водія в м. Нікополь Дніпропетровської області.
Часто Володимир відвідував родичів в місті Кривий Ріг, де познайомився з майбутньою дружиною Лазарук Валентиною Анатоліївною, уродженкою села Рахнівка Дунаєвецького району Хмельницької області. Валентина після закінчення школи здобувала професію взуттєвика-закрійника в Криворізькому навчально-виробничому центрі та працювала на місцевій фабриці виробництва взуття.
У 1983 році Володимир Фурін був призваний до лав радянської армії. Служив в військово-морському флоті Мурманської області міста Оленегорськ (російська федерація). Два роки служби Валентина та Володимир підтримували спілкування, листувалися та по закінченні служби, 30 жовтня 1985 року зіграли весілля на Хмельниччині. Чоловік продовжив службу за контрактом, тому змушений був повернутися в Мурманськ, а молода дружина переїхала до нього згодом. Подружжя служило та проживало в секретній військовій частині. Володимир працював спеціалістом по газифікації та обслуговуванню газових установок. В 1986 році в місті Оленегорськ Мурманської області, на півночі росії, в подружжя з`явилася донька Галина. Батько дуже радів народженню донечки.
В 1989 році сім`я переїздить в село Рахнівка Дунаєвецького району Хмельницької області. Володимир вступає на навчання до Балинського вищого професійного училища, в якому отримує посвідчення водія категорій А1, А, В1, В, С1, С, D1, D, BE, C1E, CE, D1E, DE, T – тобто всіх можливих водійських категорій. Працює водієм БЕЛАЗа та механізатором в ТОВ «Промтехтранс» села Гуменці Кам`янець-Подільського району. Сім’я розпочинає будівництво та облаштування придбаної присадибної ділянки. Володимир захоплюється рибалкою, їздою на мотоциклах, ремонтом техніки. Йому піддавалась вся робота. Не існувало нічого, що б він не міг зробити та полагодити. Тому односельчани часто приносили свою техніку на ремонт Володимиру, звертались за допомогою.
У 1993 році в подружжя народилась донька Наталія. Батько вже двох доньок брався за будь-яку роботу, щоб забезпечити сім`ю та згодом відправився на заробітки. Працював далекобійником в великих містах на сході України.
В 2010 році Фурін Володимир Вікторович отримав довгоочікуване громадянство українця. У цьому ж році, прямо на свій День народження, в подарунок отримав онука Романа. А в 2018 році народився онук Денис.
Події в Україні 2014 року не залишили байдужим справжнього сина своєї землі, патріота своєї держави. Перебуваючи в східних областях Володимир на власні очі бачив, як на наші землі вторглася російська навала. Не роздумуючи Володимир підписав контракт, вступив до лав Збройних Сил України та став на захист України. Коли закінчувався один контракт він підписував наступний і служив в ЗСУ майже 9 років. Брав участь в АТО/ООС. На прохання рідних завершувати військову кар`єру Володимир відповідав: «Я ще потрібен тут. Нам потрібно прогнати ворогів та здобути перемогу. Ми не маємо залишити цю справу дітям та онукам. А відбудова країни? - Треба країну відбудувати!»
За роки служби Володимир перебував на різних позиціях всієї лінії фронту. Він боронив Миколаїв, відстоював Донбас, не пускав ворога до Запоріжжя та брав участь в боях за Харківщину. Його навички механізатора знадобились на фронті – чоловік ремонтував військову техніку, військові машини, бронетранспортери. Будучи за кермом медичного БТРа, у складі свого підрозділу, врятував більше двох тисяч життів.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого Володимир Фурін зустрів на фронті. 23 лютого командування віддало наказ на БТРи поставити решітки і вночі вирушити на завдання. «Тоді я зрозумів, що сталося» - згадував Володимир.
Молодший сержант Фурін Володимир Вікторович, позивний «Дєд», служив водієм 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А0501. Воїни 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка , в якій служив захисник, першими зустрічали ворога в найскладніші дні повномасштабного вторгнення та демонстрували стійкість, мужність, самовідданість та професіоналізм найвищого ґатунку звільняючи нашу землю від окупантів. Бійці утримували свої позиції на фронті, розуміючи , що на їх плечах лежить відповідальність за майбутнє всього українського народу. Саме вони підняли прапор над звільненим Куп`янськом Харківської області, за що неодноразово були відзначені вищим військовим командуванням та особисто Верховним головнокомандувачем України.
За час служби Володимир Фурін був неодноразово відзначений нагородами, серед яких нагрудний знак Учасника АТО, медаль 100 років 92 ОМБР, медаль за відвагу, медаль учасника військового параду (м. Київ, 2021 р.), почесна відзнака ОТУ Схід "Доблесть, гідність, честь", орден Івана Сірка.
24 вересня 2022 року молодший сержант Фурін Володимир Вікторович загинув біля міста Куп`янськ Харківської області під час виконання бойового завдання внаслідок травм несумісних з життям. В БТР Володимира влучив снаряд з танка. Військова машина спалахнула. «Палало так, що пекло відпочиває», - згадують побратими.
Ще деякий час рідні очікували вісточки, а побратими відбивали вигорілу до тла машину. В той же час окупанти знущалися над залишками металу та рештками тіла захисника. Вони добивали машину, якою було врятовано тисячі життів, товкли, їздили зверху танком… Події відбувалися під місцевою церквою міста Куп`янськ. Церква майже не постраждала.
Володимир Вікторович із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народу та Україні. Відстоюючи та захищаючи право на безпечне життя майбутніх поколінь, він віддав своє, не шкодуючи. Він пожертвував собою заради перемоги у боротьбі не лише за нашу свободу, а й свободу всієї Європи та всіх людей вільного світу.
Майже місяць кожного дня, а то і по два рази в день, рідні звертались до Кам`янець-Подільського ТЦК та СП в надії вияснити де батько, куди пропав, де знаходиться, коли, як загинув, чи справді в Чугуївському морзі його рештки, можливо десь є тіло і т.д. Була відкрита кримінальна справа, здано тест ДНК, проведено сотні дзвінків на Харківщину.
Володимира поховали 22 жовтня 2022 року у селі Рахнівка на Хмельниччині, де він прожив багато років. Провели в останню путь Героя, який боронив українську землю від агресора. Як йдеться на сторінці громади, прощалися з захисником рідні, близькі, односельчани та небайдужі люди. Поховали Героя з військовими почестями. У військовослужбовця залишилися дружина, доньки та онуки.
«Батько був найдобрішою людиною у світі. Навіть незнайомці, дивлячись на фото, бачать в його очах доброту. Завжди спокійний, готовий прийти на допомогу. Був гарним спеціалістом у своїй сфері. Йому під силу була вся робота. Ще з 2014 року батько став на захист України, хоча і до війни мав гарну військову історію. Мріяв про якнайшвидшу перемогу та про відбудову країни, про щасливе майбутнє та життя в мирі. Та не судилося... Вже більше 40 днів батько служить в небесному війську. Такі люди потрібні кругом. Нам залишився жаль, біль та сум, світлі і гарні спогади... Спочивайте на хмаринках, тату!» – розповідала донька Галина.
Висловлюємо найщиріші співчуття рідними, близьким, друзям та побратимам військовослужбовця. Ніякі слова не зменшать біль втрати рідних. Глибоко сумуємо разом з родиною та поділяємо тяжкий біль втрати.
Володимир неодноразово був відзначений командуванням: у нього – нагрудний знак Учасника АТО, медаль «100 років 92 ОМБР», медаль «За відвагу», медаль учасника військового параду (м. Київ, 2021 р.), почесна відзнака ОТУ Схід «Доблесть, гідність, честь», орден Івана Сірка.
Указом президента України №798/2022 про відзначення державними нагородами України, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Фурін Володимир Вікторович, 1965 року народження, житель села Рахнівка, Герой, який поклав життя за майбутнє наших нащадків, за світлий промінчик надії та щасливу долю, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять і шана всім, хто віддав своє життя за Україну! Герої не вмирають! Вони тут, з нами на Землі! Слава всім, хто боронить та захищає Україну! Слава Україні!