Молодший сержант Гулій Іван Сергійович, позивний «Мисливець», загинув 21 січня 2024 року під час виконання службових обов'язків в районі населеного пункту Мирноград, що на Донеччині.
19 січня Івану виповнилось 54 роки.
Народився Іван 19 січня 1970 року у селі Мала Побіянка, де і пішов до 1 класу місцевої школи. Закінчивши 8 класів продовжив навчання у Великопобіянській середній школі, яку закінчив у 1987 році. Потім вступив до Кам’янець-Подільського училища № 5, де здобув спеціальність слюсаря-механіка. Протягом 1988 – 1990 проходив військову службу у Збройних силах України, у місті Гайсин, де отримав звання старшого сержанта.
Після повернення додому – одружився. Разом з Оксаною створили чудову сім’ю. Проживали в селі Синяківці і виховували двох синів: Віталія та Вадима. Іван був надійною опорою для своєї родини. Працював водієм колгоспного автобуса у рідному селі. Згодом – водієм у Філії "Хмельницький-молоко" Тернопільського молокозаводу "Молокія".
13 вересня 2022 року Іван Гулій отримав повістку та став на захист країни.
Проходив військову службу у 110 окремій механізованій бригаді генерал – хоружного Марка Безручка, гранатометному взводі 2 механізованого батальйону військової частини А4007.
Захищав рідну землю біля с. Новоселівка та в Авдіївці на Донеччині. Неодноразово потрапляв під обстріли, де від куль рятував бронежилет, а побратими, коли засипало землею.
У травні минулого року йому вдалось побувати у відпустці, після чого його син Вадим підписав контракт і також став на захист країни.
Нагороджений відзнакою «За оборону України» (Указ Президента України від 5 серпня 2022 року № 559/2022), а також медаллю «За оборону Авдіївки» наказ № 171 від 1 травня 2023 року командира військової частини А 4007 Миколи Чумака.
21 січня 2024 року загинув під час виконання службових обов'язків внаслідок ракетного удару противника в районі населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області.
Йому б ще жити і жити, тішитися дітьми та онуком, який був особливою радістю дідуся. Та не судилося…
Добрий, порядний, мудрий, дуже щирий і світлий, готовий прийти на допомогу у будь-який момент – таким Івана знають і пам’ятатимуть його рідні, друзі та односельчани.
Побратими відгукуються про Івана теплими та щирими словами. Один із його найкращих товаришів Олександр згадує:
«Ми з Іваном з першого дня разом. Часто разом заступали на позицію. Надійний, відповідальний. Коли він чергував, то я міг спокійно спати, бо знав, він ворога не прогавить. Добрий товариш, завжди вимагав справедливості. А ще він дуже любив свою сім'ю, дітей, а найбільше внука. Показував які малюнки він малював для діда. Мріяв, щоб внук ним гордився. Про різні випадки не буду писати, тільки скажу, що не раз він був на волосину від смерті, буквально в останню секунду встигав заскочити в окоп, засипало землею. Біля машини, коли ми їхали, пригальмували на ямі і перед нами прилетіла міна. Але на жаль, все таки не вберігся. Пам'ятатиму його веселим жартівником. Царство Небесне, земля пухом»...
Ось як розповідає про Івана побратим Сергій:
«До штату гранатометного взводу Іван був зарахований 16.09.2022 року, тоді ми і познайомилися. Вже з перших днів перебування у взводі його, як і інших бійців взводу, в тому числі і мене, за бойовим розпорядженням командира батальйону тимчасово було направлено до іншого підрозділу для підсилення (на «нуль») . Постійно перебуваючи під ворожими обстрілами, Іван жодного разу не проявив слабкості і виконував поставлені бойові завдання. Серед побратимів користувався повагою»...
Поховали захисника в селі Синяківці, з усіма військовими почестями.
У героя залишилися батько, сестра, дружина, двоє синів та онук.
19 липня 2024 року в с. Мала Побіянка відкрили меморіальну дошку на честь загиблого захисника Гулія Івана Сергійовича.