Солдат Лук'янов Анатолій Анатолійович, позивний «Малюк», загинув 6 листопада 2022 року в районі міста Мар'їнка на Донеччині. Йому назавжди 21 рік.
Народився Анатолій Лук'янов 25 січня 2001 року в с. Мушкутинці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, де й проживав. У 2007 році пішов до 1 класу Мушкутинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. З 8 класу продовжив навчання у Голозубинецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.
Навчаючись у школі, найбільше цікавився історією України, особливо ж - козацтвом та Українською повстанською армією.
Закінчив Подільський державний університет за спеціальністю «Агрономія». Займався підприємницькою діяльністю – мав свій магазин з продажу м'яса.
«З 12 років носив козацького чуба, патріот не на словах, а на ділі, справжній син свого народу, чесний, справедливий, безстрашний. Був добрим. Любив життя. Незважаючи на всі вмовляння батька, пішов на війну добровольцем зі словами: «Кожен має починати з себе!» – розповіла рідна сестра загиблого Руслана.
В той час, коли його однокласники грали в різноманітні телефонні ігри, він у свої 13 років був учасником Майдану в Хмельницькому, а весною 2014 року під час шкільної лінійки запалив лампадку на честь Небесної Сотні через що був вимушений піти навчатися в іншу школу. Звичайно, можна сказати, що це була лише проста дитяча цікавість, прагнення чогось незвичайного. Проте з початком війни не з цікавості він почав оббивати пороги військкомату, наполягаючи, щоб його відправили на фронт. Чи не знав він, що це вже не ігри, а вага життя. Знав, але не зупинявся навіть тоді, коли отримав чотири відмови. На перестороги батьків не поспішати, адже надто молодий, Анатолій відповідав : «Хто ж, як не я?» Не полишаючи надії стати на захист Батьківщини, готувався вдома, записався в місцеву ТРО, проходив вишколи. Рідні казали, що ходив туди як на роботу. При формуванні одного з блокпостів у рідному селі вивісив два прапори: синьо-жовтий – державний та червоно-чорний – прапор УПА.
25 серпня 2022 року Анатолій добровільно став до лав ЗСУ. Спершу проходив навчання 2 тижні у Старичах, а далі поїхав на вишкіл у Велику Британію, де виявився кращим стрільцем взводу.
Після повернення дорога повела на фронт, за 7 кілометрів від Мар'їнки. Став помічником гранатометника 1 взводу 3 роти аеромобільного батальйону. Ніс службу в лавах 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. Був стрільцем-помічником гранатометника.
Мрія Анатолія здійснилася – він став героєм, але вже посмертно. Останнє повідомлення у п'ятницю 4 листопада 2022 року було коротким: “Що ви там?”, а вже 6 листопада 2022 року Анатолій загинув. Під час виконання бойового завдання потрапив із побратимами під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельне осколкове поранення голови.
Поховали героя в рідному селі Мушкутинцях, яке дуже любив. Не дожила до цього страшного дня мати. Вдома на Анатолія чекали батько та сестра.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено медаллю «За військову службу Україні»(посмертно) (Указ Президента України № 433/2023 від 18 липня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України»).
23 травня 2023 року у Голозубинецькому старостинському окрузі встановлено меморіальну дошку на честь Лук’янова Анатолія Анатолійовича - випускника Голозубинецького ліцею.