Старший лейтенант Максим Марищак, позивний «Макс», загинув 16 березня 2022 року під Ізюмом на Харківщині, виконуючи бойове завдання по перевезенню інженерних боєприпасів, потрапив під обстріл ворожого танку. Йому назавжди 23 роки.
Марищак Максим Володимирович народився 31 січня 1999 р. у селі Миньківці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області і там проживав. У 2005 році пішов у 1 клас Миньковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
Згадує Тетяна Василівна Гавінська - перша вчителька Максима: «2005 рік. Поріг нашої школи вперше переступило 19 усміхнених життєрадісних хлопчиків та дівчаток. Нікому навіть на думку не спадало, що на долю цих діток випаде війна, що серед цих учнів зростатиме наш захисник, наш Герой, який з перших днів навали російської орди стане на захист нашої неньки-України. Серед моїх першокласників був наш Максимко, світлоокий хлопчик з русявим чубчиком. Він був веселою, енергійною, життєрадісною, рухливою дитиною. Серед однолітків мав багато друзів, з якими спілкувався, ділився своїми дитячими секретами, враженнями. Однокласники любили Максима, довіряли йому, неодноразово обирали старостою класу. Він був хорошим затійником, вмів організовувати з товаришами рухливі ігри, підбирав вправи та проводив фіззарядку перед уроками. Під час виховних заходів та на уроках був відповідальним, на нього можна було покластися, ніколи не підводив. Хлопчик мав хорошу пам’ять, міг розповісти багато цікавого, про що дізнавався з інших джерел інформації. Велику увагу навчанню і розвитку Максима приділяли батьки. Вони завжди цікавилися успіхами своєї дитини. Саме їм ми повинні бути вдячними за нашого Героя, низький уклін їм і шана. А Максиму - вічна і світла пам’ять. На прикладі його життя і подвигу маємо виховувати підростаюче покоління. Ми маємо пам’ятати, якою дорогою ціною йдемо до Перемоги».
Після закінчення школи у 2014 році продовжив навчання у Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області. Далі, закінчивши цей навчальний заклад, вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів).
Під час навчання в академії з когортою найкращих курсантів 2018 року в Києві брав участь у військовому параді до дня Незалежності. Отримав подяку та нагороду -нагрудний знак від генерала армії України С. Т. Полторака.
2020 рік – випуск офіцерів в умовах карантину. Роки навчання в академії злетіли миттю. Різноманітні заняття з теорії та практики позаду: полігони, подолання перешкод, навички з розмінування, пірнання з аквалангом, стрибки з парашута та ін.
Отримав звання офіцера і продовжив військову службу у 95-й десантно-штурмовій бригаді на посаді заступника командира інженерно-саперної роти інженерного забезпечення та інструктора з десантно-повітряної підготовки.
За час проходження служби старший лейтенант Максим Володимирович Марищак зарекомендував себе дисциплінованим, сумлінним, грамотним військовослужбовцем, проявляв високі морально-етичні, професійні та ділові якості. До виконання службових обов’язків відносився з почуттям високої відповідальності, проявляючи при цьому розумну ініціативу, вмів згуртувати військовий колектив та направляв його діяльність на виконання поставлених завдань. Мав відмінно розвинуті організаторські навички та вольові якості. Під його вмілим керівництвом підлеглий особовий склад якісно та професійно виконував визначені завдання з інженерного забезпечення в ході виконання бригадою заходів щодо оборони, відсічі і стримування збройної агресії ворога.
«Не можу пригадати конкретного моменту, коли ми стали друзями. Спочатку просто побратим, потім у ритмі побутової службової рутини почали прояснятись риси та якості життєрадісної, світлої людини, яка притягує до себе чимось хорошим: усмішками в спілкуванні, гарним, добрим тоном, оптимізмом, вірою в краще. Світився собі, хотів жити, жив красиво, любив живі створіння: мабуть, найбільше котів та собак. Спостерігати, як він з ними поводиться, розмовляє, було окремим видом задоволення. Коли почали спілкуватися ближче та частіше, в колі моїх близьких людей, всі його сприйняли як «Свою людину», серед них він почувався впевнено, як завжди, ніяких зусиль для цього йому не потрібно було прикладати, він просто був собою. Володів високим почуттям справедливості, відстоював її. Був тим, на кого можна покластись, та й сам не боявся покладатись. Він мав багато планів і мрій, яких не соромився добиватися. Любив і поважав свою сім’ю. Не пам’ятаю випадків, коли ділився особистим життям, все тримав у собі та був тим, з ким можна поділитися своїм. Він постійно намагався діяти, поводити себе відповідно чину командира, лідера, чого йому вдавалося дотримуватись. Сумним і трагічним для нас став той факт, що війна його забрала, а разом з ним і все те найкраще, що він собою ніс в цей світ. Безповоротні наслідки, після яких, можливість поспілкуватися з Максимом залишається лише у снах, коли він з’явиться, до того, хто його знав», - з сумом повідав капітан Олег Кобяк -побратим та найкращий друг Максима.
Восени 2021 року відправився у зону ООС, з 24 лютого 2022 року виконував завдання з влаштування мінно-вибухових загороджень, часто під прямим впливом вогневих засобів окупанта з метою стримування наступу важкої техніки противника, внаслідок чого неодноразово було зупинено спроби ворога прорвати лінію оборони. Завдяки мінно-вибуховим загородженням, що встановлювались під керівництвом старшого лейтенанта Максима Володимировича Марищака, було зупинено наступ противника, який мав намір захопити надважливий напрямок – трасу Ізюм – Слов'янськ, та населений пункт Кам'янка.
16 березня 2022 року, доставляючи необхідні надважливі БК трасою, яка була під цілодобовими обстрілами ворожої авіації та танків, на під'їзді у населений пункт Кам’янка Ізюмського району Харківської області відбулося пряме влучення у автомобіль. Старший лейтенант Максим Володимирович Марищак загинув на місці.
«16 березня 2022 року наш Максимчик вперше за півтори доби не вийшов на зв'язок. Повідомили нам, що «їхавши на важливе завдання попали під ворожий обстріл», розповідає мати Максима. Страшне слово-зниклий безвісти. Пекельно страшні дні та ночі для батьків, брата, рідних, знайомих. Страшна невідомість. Пошуки день і ніч. Окупована територія. Всі гарячі лінії, зустрічі з уповноваженими, пошуки, пошуки...
Рідні шукали бодай якусь інформацію про хлопця з березня і до жовтня. Та 19 жовтня мати Максима повідомила, що захисника знайшли. Він навіки став Героєм у віці 23 років.
Восени 2022 року, 11 вересня, Кам’янку, що в шести кілометрах від Ізюма, було звільнено. І в кінці вересня 2022 року батьки їдуть на Схід, на те страшне місце, де ворог відібрав життя Синочка. «Поле, міни, безліч розбитої техніки, рештки машин та сліди росіян: пакети від сухпайків, одяг та взуття на полі бою, рештки тіл у спаленій техніці… Пекло на українській землі, принесене росіянами… Ми, батьки, у бронежилетах…», згадує мати загиблого.
Він назавжди повернувся до рідного дому 27 жовтня 2022 року. Саме батьки, зробили все, щоб повернути сина додому. Такий пекельний шлях мало хто з батьків проходить.
Поховали захисника у рідному селі Миньківцях.
У Максима залишилися батьки та брат .
Поблизу Кам’янки при в’їзді в село є курган, а на ньому стела Марищаку Максиму та величезний хрест, який встановили батьки і брат у червні 2023 року, вдруге поїхавши на схід. Саме тут волонтери, місцеві, проїжджі ставлять квіти як світлий спомин про Максима Марищака та всіх, хто зупинив окупанта. Волонтери називають його «Кам’янським курганом».
Указом Президента України №24/2023 за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старший лейтенант Максим Володимирович Марищак (посмертно) нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У місті Ізюм на Харківщині і в рідному селі Миньківці на Хмельниччині були названі вулиці на честь Максима Марищака.
31 січня 2023 року на фасаді Миньковецького ліцею, де вчився Герой, відкрили меморіальну дошку. В цей день він мав би відсвяткувати свій 24-й день народження.
«Максимчик, Максюля, Максимочка, Макс…- найкращий син та брат. Завжди вислухає, порадить, прийде на допомогу, завжди слова відповідають вчинкам. Клята війна та русня вирвала найдорожче з нашої сім’ї. Назавжди у пам’яті, думках, молитвах, у кожному щоденному подиху мами, батька, брата. Так буде завжди», з болем каже мати.