Війна продовжує безжально забирати життя молодих, хоробрих синів Хмельниччини. Ще один військовий поліг у боротьбі за свободу України. «На щиті» зустрічали земляка - гірким болем обпекла серця жителів Дунаєвеччини звістка про смерть молодого воїна у кривій війні від рук московських окупантів. Відійшов у вічність наш Захисник, дунаєвчанин, старший солдат - Михайлов Владислав Михайлович, 2000 року народження - 23 роки… У розквіті сил і життя... Як боляче, як несправедливо, коли гинуть зовсім юні українці.
Владислав Михайлов народився 12 квітня 2000 року в місті Дунаївці. Батьки ростили, піклувалися, вчили, але не для війни, а для життя: щасливого, яскравого, довгого та мирного. Навчався у Дунаєвецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №2 і у 2015 році юнак закінчив 9 класів. У 2018 році завершив навчання у Державному навчальному закладі «Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти» і здобув професію «слюсар з ремонту колісних транспортних засобів; водій автотранспортних (категорія «С»). В 2019-2020 рр. був призваний на строкову службу. Прослуживши три місяці Владислав обрав службу за контрактом в ЗСУ. Служив старшим солдатом. За час військової служби одружився з Лілією. У 2021 році у молодого подружжя народилась донечка Єлизавета.
Владислав із сім’єю мали великі плани на майбутнє, на щасливе життя у незалежній Україні. Але 24 лютого 2022 року все змінилося… Владислав не зміг залишитись осторонь, – вперто сказав, що хоче і буде служити в ЗСУ. Так і сталося. Взявши до рук зброю, як доброволець, він став на захист рідної Батьківщини, своєї родини, кожного з нас… Мужній воїн завжди заспокоював рідних, що все буде добре. Та, на жаль, не дочекався тих днів.
Владислав служив водієм відділення інженерної розвідки роти розгородження. Виконуючи бойове завдання в населеному пункті Тягинка Бериславського району Херсонської області 16 січня 2024 року наш захисник потрапив під ворожий обстріл і отримав поранення від інших вибухів та осколків - внаслідок атаки дроном противника, Владислав був важко поранений. Його евакуювали до стабілізаційного пункту військової частини на Херсонщині з подальшою евакуацією в Миколаївську область. Спершу він був у важкому стані в реанімації у Миколаєві, а 20 січня – воїна перевезли до обласної клінічної лікарні міста Одеси, де Владислав проходив лікування. Лікарі боролися за його життя до останнього, але не змогли врятувати йому життя… в неділю, 21 січня, життя Героя обірвалось… Серце 23-річного захисника перестало битися в одеській клінічній лікарні… Владислав помер. Солдат залишився вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України. Скорбота і сум завмерли в повітрі… Звістка про його смерть ранила не одне людське серце. Вдома на нього чекали дружина та маленька донечка Ліза. Мрії, цілі та бажання, скільки всього не встиг він зробити…
Без батька залишилась маленька донечка, без надійної опори та підтримки – дружина, без сина – батьки, без брата – сестра... Невимовний біль і смуток, страшна і непоправна втрата у ще одній українській родині… Провести земляка в останню дорогу разом з рідними, бойовими побратимами, прийшло чимало жителів Дунаєвеччини. Таке молоде життя… обірвала ця клята війна…
Поховали Владислава 24 січня за усіма канонами поховальної традиції серед військових на Могилівському кладовищі в Дунаївцях. Тужлива мить прощання: під оркестрове виконання Державного Гімну України і потрійний збройний салют. Державний Прапор України, що огортав труну, військові, від імені Президента України, вручили батькові Владислава, як символ його героїзму та відданості своїй державі. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя. Світлий, добрий спомин про звитяжного Захисника України назавжди залишиться в серцях та спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків! Немає слів, які б могли втішити родину... Немає ліків, щоб загоїти рану... Низько схиляємо голови у глибокій скорботі. Сумуємо разом із вами.
Щодня! Щодня ми маємо пам’ятати про ту непомірну велику ціну, яку платив і продовжує платити наш народ за волю, за право бути вільними українцями у своїй Україні. Ця ціна вимірюється людськими життями, що їх кладуть на вівтар української незалежності та державності кращі Сини і Доньки, серед яких і жителі нашої громади!
Доземно вклоняємось за подвиг земного життя, Владиславе, за мужність і відвагу, за святу любов до матері-України. Твій слід назавжди закарбований у наших серцях. Вічна пам'ять та слава Герою, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Світла пам’ять усім Захисникам, хто пішов у вічність… Назавжди 23... І пожити не встиг