Знову ридає наша родина… Знову у жалобі… Ще одне молоде життя обірвала клята війна.
Захищаючи Україну від російських окупантів в районі села Яковлівка Бахмутського району Донецької області загинув наш земляк, солдат Щіпановський Володимир Володимирович, 1980 року народження. Герой був мешканцем села Панасівка Дунаєвецької громади. Жодними словами не вгамувати пекучий біль втрати та не загоїти рани у душі. Світлий спомин про мужнього земляка залишиться у наших серцях вічно.
Народився Володимир 23 лютого 1980 року у селі Панасівка Січинецького старостинського округу. В 1995 році закінчив 9 класів Січинецької школи і продовжив навчання в Дунаєвецькій школі №3. Дуже захоплювався математикою. У 1997-2001 роках здобував освіту за спеціальністю радіоелектроніка в Хмельницькому національному університеті. Попри велике бажання до військової служби, тоді стан здоров’я став на заваді Володимиру. Довелося хворі суглоби лікувати навіть в Чернівцях. В 2002 році, коли Володимир мав можливість влаштуватися на роботу до управління казначейства Дунаєвецького району, то натомість обрав медичну комісію від військкомату. Коли ж був визнаним непридатним до військової служби, то здавалося, що про армію вже годі і мріяти.
В житті Володимир був чесним і справедливим; допомагав батькам по господарству. Як добра, чуйна і щедра людина завжди приходив на допомогу іншим. У нього було звичайне життя українця, зі своїми радощами та печалями; звичайне життя, яке обірвала війна.
Повномасштабне вторгнення дикої орди у лютому 2022 року внесло в життя Володимира нові корективи. 22 липня, приховуючи свій реальний стан здоров’я, наш Герой пройшов медичну комісію. Володимир був мобілізований і на вечір 26 серпня тримав свій шлях військового на Шкло, що на Львівщині. З 31 серпня наш воїн був направлений на навчання у Варкоп, що поруч Шотландії. Місяць проходив навчання в Англії. А з 4 на 5 жовтня вже повернувся до України, у Київську область.
Проходив військову службу в 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила — військове з'єднання механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Згодом, не вагаючись, стрілець-снайпер боронив нашу країну на передовій. Проблеми зі здоров’ям, звісно, нікуди не зникли; рятували ліки, які мама передавала з дому. Разом із побратимами наш кулеметник робив все заради перемоги, яку, на жаль, йому побачити не судилося. А міг би стати вірним чоловіком, люблячим батьком, натомість обрав долю Захисника України і став навіки Героєм.
Дорогою на Схід виходив на зв’язок із Допропілля, що на Донбасі, після якого місце свого розташування вже не розкривав навіть близьким – «Не дзвони, каже Володимир мамі, - я сам подзвоню». Згодом, перестав дзвонити, тиждень, другий, а дзвінка немає…
1 грудня, о 9 ранку сестрі бійця приходить повідомлення від Володимира: «Все нормально, за мене не переживай». Беріг, як міг своїх рідних Володимир, а 3 грудня надійшло повідомлення, що 2 числа він загинув. Наче і помилися, бо вже 6 грудня український воїн почав вважатися зниклим без вісти, тіло не знайшло, а територія перебувала під контролем окупанта.
Як згодом стало відомо, у грудні 2022 року противником були здійснені обстріли з подальшою танковою атакою на позиції, де знаходилися підрозділи 2 механізованого батальйону. Внаслідок цих обстрілів та наступу сил противника, під час вимушеного відходу на запасні позиції було втрачено зв'язок і візуальний контакт з Володимиром і з 02.12.2022 р. на Бахмутівському напрямку, під час ведення бойових дій, біля населеного пункту Яковлівка він починає вважатися зниклим безвісти. Подальша доля, як і місцезнаходження, Володимира Володимировича була не відома. Довго мовчав телефон та рідні не втрачали надії і розшукували його, як могли. Вірили та надіялися, що він живий, можливо поранений і знаходиться в шпиталі, а може і в полоні. Проводились розшукові заходи.
У наслідок обміну тілами загиблих рефрижератор з тілом №58 прибув до Вишгорода; при ньому були документи Володимира. 2 лютого 2023 року розпочалася процедура упізнання та очікування аналізу ДНК. На, превеликий жаль, підтвердилося найгірше… 2 грудня 2022 року близько 15:00 стрілець-снайпер 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону в/ч А 0998, солдат Щіпановський Володимир Володимирович внаслідок ураження осколками отримав поранення несумісне з життям (загинув). Йому було лише 42 роки.
У бійця залишились батько, мати і молодший брат. Висловлюємо глибокі співчуття з приводу важкої втрати і поділяємо їхнє горе…. Родині загиблого найважче, але з ними сумує рідне село, громада та вся Україна. Невимовний біль, безмежна скорбота, вічна і світла пам'ять мужньому Герою, люблячому синові Володимиру!
Володимир Володимирович Щіпановський був нагороджений орденом «Хрест Героя» №0738 Наказ №85 від 21 грудня 2022 року. Орден «Хрест Героя» – це нагорода, яку започаткували у 24-ій ОМБр. Її запровадили, щоб вшанувати пам'ять і подвиг усіх загиблих побратимів з 2014 року у війні з московією. Орден «Хрест Героя» запозичили з часів Української Народної Республіки.
Вклоняємося Володимиру за мирне небо над рідною Дунаєвеччиною, за сонце і літо, за те, що став на наш захист ціною власного життя. Для когось він – Герой, для когось побратим, для когось – друг, а для когось – сенс усього життя, підтримка і захист.
29 серпня 2023 - в День пам'яті Захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави у Дунаєвецькій громаді, з'явилось ще чотири пам’ятні дошки, які знову і знову будуть нагадувати нам про війну з російськими окупантами, про подвиги наших Героїв, про невимовне материнське горе…
В цей день ми зробили ще один крок для увіковічення імен наших земляків. Не спроста ж кажуть у народі: «Поки нас пам'ятають – ми живі». Назавжди залишаться в нашій пам'яті, в наших серцях і душах загиблі Герої, серед яких тепер і Щіпановський Володимир Володимирович.
Багато слів хороших та сумних було сказано під час заходів пам’яті. Право відкриття меморіальних дощок було надано рідним Захисників. Наші Герої з меморіальних плит тепер щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом учнів, односельчан, і нагадуватимуть кожному з нас, що вони віддали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.
Загиблих Героїв на жаль вже не повернути, але пам’ять про них житиме вічно! ВАШ ПОДВИГ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИТЬСЯ У НАШОМУ ЖИТТІ!
Слава Україні! Героям слава!