20 грудня 2022 р. у Бахмутському районі Донецької області під час безпосередньої участі у бойових діях та забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії загинув солдат Михайло Сівак, 1979 року народження, мешканець Дунаївців. «Відважний, мужній, він стояв на захисті нашої держави. Своє життя віддав за кожного з нас, за Україну. Вічна і світла пам’ять нашому новітньому Герою», - наголосили в Дунаєвецькій міськраді.
Михайло Сівак народився 18 травня 1979 року в селі Мала Стружка, Ново-Ушицького району. По закінчення 8 класів на Заставлі продовжив навчання у Вищому професійному училищі № 36 с. Балин Хмельницької області, де здобув професію слюсаря – ремонтника. Відбув строкову службу у підрозділі СБУ, за яку отримав хорошу характеристику.
Непросте життя було в Михайла: родина була великою. Коли ти четвертий в сім’ї – наймолодший, то і стусана отримати від старшої на п’ять років сестри було запросто. Особливо, коли ти на те заслуговуєш. Але попри риси, яких хотів позбутися Михайло, це був добрящий хлопець, який був завжди готовий відгукнитись на прохання про допомогу, щирий і веселий, ще й роботящий. Тому і не цурався важкої роботи, а, набувши уміння робити ремонти, багато часу віддавав будовам - до багатьох будинків у Дунаївцях Михайло доклав свої руки. Звісно, не обходилось і без відряджень на заробітки. Мав жінку, донечку. Жив і з іншою, дбаючи також про чужих дітей.
Був чуйною людиною, разом із сестрою доглядав хвору матусю, яка не вставала сім років.
У вересня 2022 року добровольцем пішов до військкомату, а далі елітний підрозділ ЗСУ і військова частина А4574. Опинився у Києві, а після підготовки були у солдата Соледар, Бахмут, Кліщіївка. Боляче було рідним і, зокрема, сестрі Людмилі чути про безперебійні обстріли наших позицій і фосфорні боєприпаси. Довелося Михайлу і в госпіталі побувати з хімічним отруєнням, про що він промовчав, піклуючись про почуття найрідніших. Хіба можна багато за себе розповісти, коли ти – кулеметник 214 окремого спеціального батальйону (OPFOR), знаходишся на позиції і мозоль виростає на мозолі від безупинної стрільби з кулемета? Коли лиш на мить розтискаєш пальці, а нечисть знову суне на тебе? Коли луплять вже так, що на понівеченому тілі нашої землі вже немає живого місця?
Але Михайло («Децл») по можливості телефонував регулярно. Сестра Людмила пригадує слова брата: «Людка, хочу купити хатину в якомусь селі і жити так, щоб люди пишалися мною, не пригадуючи минуле. Іншою людиною я став…». Так, Михайле, іншою. Ти став нашим Героєм! Навіки, попри те, що міг би зараз займатися улюбленою справою… «Відкрита рана інших відділів грудної клітки. Проникаюче начкрізне поранення грудної клітини. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені вогнепальною та іншими видами зброї».
28 грудня, мешканці Дунаєвецької громади провели його в останню дорогу. Поховали захисника Батьківщини з усіма почестями на місцевому кладовищі №1(Могилівське). Герою назавжди залишиться 43 роки.