Все більше горя на нашій землі, все більше біди й сліз… Трагічна звістка з фронту знову обпікає нестерпним болем … рве душу і серце... Розпач від втрати переповнює кожного з нас, адже Україна у несправедливій війні втрачає найкращих своїх синів і дочок. Проклятий ворог забрав життя молодого Захисника.
Зі сльозами на очах та почуттям важкої втрати, стоячи на колінах, жителі Дунаєвецької громади зустріли полеглого Героя, сина, брата, односельця, солдата, командира розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти – Токар Сергій Валерійович.
Народився Герой 20 жовтня 1995 року і проживав в селі Великий Карабчіїв, на той час, Городоцького району, де закінчив місцеву школу. Навчався на відмінно, мав зразкову поведінку, був взірцем у всьому, був гордістю вчителів у школі і, звичайно, гордістю батьків. Вступив до Вінницького транспортного фахового коледжу, здобув спеціальність «майстер шляховий». Згодом став студентом Донецького фінансово-економічного університету, отримав спеціальність економіста. Зарекомендував себе, як найкращий студент. Був підтримкою та розрадою для батьків. Працюючи менеджером, юнак також проявив себе з найкращої сторони.
Але війна змусила його відкласти свої звичні справи та взяти до рук зброю. Наприкінці липня минулого 2023 року в Хмельницькому, де працював, отримав повістку. Попри проблеми з високим тиском, за покликом свого щирого серця пішов захищати від ворогів рідну землю. Переживав, щоби стан здоров’я не став на заваді і чи вдасться йому пройти військово-лікарську комісію. За прикладом батька добровільно пішов на фронт не вагаючись, маючи усвідомлення своєї місії та обов'язку перед рідною землею
Протягом двох тижнів проходив навчання у Житомирі. Потім, близько одного місяця, перебував на навчанні у Великобританії. Згодом, знову була підготовка у Житомирі Сергія як снайпера. І тут Сергій був одним із найкращих. На службі у 132 окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України характеризувався відвагою, кмітливістю, сміливістю, рішучістю. Наприкінці 2023 року Токар Сергій отримав звання сержанта.
Перебував на Запорізькому напрямку в його найспекотніші дні. Відновлення, а далі не менш палючий Донецький напрямок. На початку січня 2024 року Сергія було поранення в ногу.
Проте, ціна війни велика. Дуже багато гинуло там українських воїнів. Під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання Сергій отримав поранення, через що його серце зупинилось назавжди. Бойовий побратим підставив плече і витягнув пораненого товариша з поля бою, але, на превеликий жаль… 4 червня 2024 року Сергій Валерійович Токар помер у лікувальному закладі м. Дніпро, внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання. Йому було всього 28 років…
Не встиг боєць створити сім’ю. Не встиг потішити батьків онуками. Не долюбив, не дожив… Його життєвий шлях зупинився дуже рано. Для всіх нас, Сергій є і буде прикладом мужності і відваги, гідним оборонцем нашої держави. Він загинув за мир, за правду, за рідну мову, за рідну землю. Він той, хто виборював майбутнє для нас з вами! Він відстоював свободу власної держави та, на жаль, вже не повернеться живим із війни. Він віддано виконував обов’язок із захисту Батьківщини і поклав на вівтар свободи найцінніше - своє життя. Він залишив про себе найкращі спогади.
Мешканці сіл Ганнівка та Нестерівці коридором пошани встелили квітами дорогу та провели в останню дорогу Захисника. Відбулося прощання із загиблим Героєм. Поховали Захисника у селі Нестерівці 8 червня о 10:00, звідки родом батько Валерій Миколайович, з усіма військовими почестями.
У Сергія залишилися батьки та брат Сашко. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Нехай душа Воїна знайде вічний спокій, а його світло завжди буде нам орієнтиром у боротьбі за свободу та правду. Ми будемо берегти пам'ять про Токара Сергія і продовжимо йти до перемоги, надихаючись його подвигом. Нехай Господь допоможе пережити біль непоправної втрати! Вічна слава Герою!
За сумлінне і успішне виконання бойових завдань і за високі показники бойової підготовки був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
З глибокою скорботою та безмежною шаною! Схиляємо голови у скорботі, висловлюємо щирі співчуття родині і молимось за упокій душі загиблого Героя.