Лейтенант Жеребний Сергій Віталійович, позивний «Чічен», загинув 11 липня 2024 року за трагічних обставин перебуваючи на лікуванні вдома.
Йому назавжди 41 рік.
Народився Сергій 24 травня 1983 року в м. Дунаївці. Навчався у Дунаєвецькому НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.., гімназія». Закінчивши у 2001 році 11 класів вступив у Національну академію державної податкової служби України і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «економіка і підприємництво» та здобув кваліфікацію бакалавра з оподаткування. Тут проходив ще навчання на військовій кафедрі. По закінченню закладу отримав не лише спеціальність, а й звання офіцера запасу. У 2006 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Оподаткування» та здобув кваліфікацію економіста у Національному університеті державної податкової служби України. Певний період працював у податковій, пізніше – відділі статистики. Далі за сімейними обставинами переїхав у Тернопіль.
У травні 2022 року Сергій був призваний до Лав Збройних Сил України. Відразу був направлений на навчання у Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а 24 червня 2022 року був зарахований «до списків особового складу частини на посаду командира навчального взводу – викладача навчальної роти навчального батальйону військової частини з військовим званням за штатом «капітан». Проходив службу у військовій частині А4279.
9 жовтня 2022 року отримав вибухову травму, наслідком якої були поранення та контузії. Після того Сергій скаржився на постійні болі, постійно приймав знеболюючі препарати. Проходив лікування у Херсоні, де йому діти неодноразово приносили листівки, де висловлювали слова подяки та підтримки.
Після лікування був направлений у Бахмут.
Загинув 11 липня 2024 року за трагічних обставин перебуваючи вдома на лікуванні.
У захисника залишилася мати. Він був у неї єдиним сином.
Поховали Сергія на Алеї Слави у м. Дунаївці.
Офіцер першого відділу Кам’янець-Подільського ТЦК та СП Микола Матвеєв розповідає :
«Із Сергієм я знайомий давно, ще з шкільних років. Ми разом навчалися в одній школі. Він був відкритим до спілкування, компанійським. Останній раз бачив його на початку липня пізно ввечері біля Стіни пам’яті наших Героїв-захисників…
…Нашим воїнам, які повертаються чи знаходяться на реабілітації, дуже потрібна допомога та сприйняття їх у суспільстві. Ми повинні бути вдячні їм за наше сьогодення та нашу надію на завтрашній день»…
Не сподівалась мати почути таку страшну звістку про свого єдиного сина... Адже заробляла кошти, бо знала – потрібна Сергію реабілітація, і не лише фізична, а й психологічна. Можливо, друга – найбільше. Бо часто продовжував ночами воювати, витягати поранених з поля бою, прикривати собою друзів, а найстрашніше – коли відчував, що «каzапня увірвалась у його квартиру, а там матері з дітьми, і потрібно їх рятувати…».