Люблю наше село…
Село – наш дім, наше коріння і доля, наша кровність і материнська пісня, наше босоноге дитинство та незабутня юність. Люблю наше село за чудові краєвиди, за працьовитих і привітних людей. У нас немає визначних споруд чи надзвичайно відомих людей, проте ми маємо чим та ким пишатися. І влітку, і взимку тут є на що подивитись, просто пройшовши вулицями, завітавши до лісу чи саду, напившись холодної, чистої води із криниці.
Я вірю і знаю, що наше село Іванківці буде існувати і процвітати ще сотні літ Реальним фактором економічного, соціального та культурного розвитку села завжди була і є школа. Школа – це своєрідний оберіг села і теплий вогник для дітей і дорослих. Досвідчені педагоги та молоді ініціативні спеціалісти постійно перебувають у творчому пошуку та втілюють у життя новітні педагогічні технології За останні роки Іванковецька ЗОШ І-ІІІ ступенів помітно причепурилась. Тут замінено вікна, дах, утеплено фасад Кожна класна кімната, коридори заграли новими барвами. Кабінети оснащені комп’ютерною технікою, новими меблями. Цього року оновлено харчоблок, звідки смачно пахне свіжою випічкою.
Гостинно приймає найменших діток у свої обійми дитячий садочок «Калина». У цьому закладі належним чином створені максимально комфортні умови для перебування дітей віком від 3 до 6 років. Наш садочок затишний і привітний. Весело і комфортно тут малечі, адже увесь колектив всю свою душу віддає дітям.
У нас гарний та ошатний Будинок культури, в якому вирує життя : проводяться концерти до різних свят, народні гуляння, тематичні вечори, дискотеки для молоді та інші розважальні заходи. А ще тут працює бібліотека, тренажерний зал.
У селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, обладнано фізіотерапевтичний кабінет. Раз на тиждень здійснює прийом лікар-стоматолог.
«Райським куточком» нашого села є Свято-Покровський храм, яким так дбайливо опікується священик Микола Почапинський. Приходячи на подвір`я церкви, неможливо відірвати очей від його різнобарв’я. З ранньої весни тут спалахують барви дивної веселки і милують око до пізньої осені. Яких квітів тут тільки немає! Пишні жоржини, сонячні ромашками, неначе наречені , квітують білі лілії, спалахують яскравим полум’ям троянди. Свіжою прохолодою зустрічає фонтан, власноручно змайстрований вірянами. Діти мають можливість погойдатись на гойданках, полюбуватися альпінарієм,рабатками . Грамотно і зі смаком підібрані камені і рослини дозволять створити зону естетики та умиротворення . Здається, що попадаєш до Едемського саду.
Римо-католицький костел приваблює своїм затишком, спокоєм. Сюди хочеться приходити знову і знову, слухати чарівний голос церковного співу, просто молитися.
центрі села вже рік, як облаштовано ігровий майданчик, де завжди лунає дитячий сміх.
А ще родзинкою села є кінно-спортивний клуб Олександра Гурова, де бажаючі можуть проїхатися верхи на конях, малеча – на поні, поспілкуватись з тваринами, здійснити кінні прогулянки та побачити неймовірні трюки у виконані батька та сина Гурових.
все ж справжньою окрасою села є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості. Мабуть, не вистачить часу, щоб згадати всіх жителів, які по-справжньому люблять село, вкладають у нього свою працю та свою душу. про Іванову Галину Леонтіївну хочеться згадати. Я захоплююся цією жінкою, яка у свої 82 роки кожного ранку поспішає до храму, щоб помолитися за село, за його мешканців, а коли треба, то й прибрати у храмі. Звідки вона бере силу? Ловлю себе на думці: матінка-земля та Господь щедрі, хто їх прикрашає і доглядає, тому вони і віддячують сторицею.
Багато жителів докладають свої уміння для створення затишку у селі: розмальовують зупинки (Сочинська С.Ю.), дитячі майданчики (Блажеєва А.М.). Село дзвенить дитячим щебетом чотирнадцяти багатодітних сімей, радує квітами, вирощеними дбайливими господинями. І це дає результат - тільки в липні цього року в селі поселилися три родини.
Іванківці – це наша домівка, наша турбота і безтурботність теж. Хотілося б, щоб кожен дбав про порядок біля свого домогосподарства та біля сусіднього будинку,в якому ніхто не проживає, на могилах своїх родичів та на занедбаних могилах. Це в наших силах і це не потребує великих затрат.
Люблю своє село, хоч у ньому погані дороги і багато захаращених садиб. Але воно зігріває душу, і це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до отчого дому. Багато наших односельчан поїхали на заробітки за кордон, але знаю, що думками вони із рідним селом.
Бережімо ж славні традиції, звичаї та свята нашого села, примножуймо здобутки його на радість дітям та внукам нашим, бережімо ж наше село, не цураймося його свят та буднів, бо село – це криниця нашого родоводу, це наша велика родина. Любімо наше село!
